Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Секція була велика. Туди помістили тоді 120 каторжників. Раніше від мене туди привели чоловік тридцять. Всі вони мовчки лежали на верхніх нарах, голови підводили тільки тоді, як приводили когось нового.

— Отак вона і почалась та каторга, — хтось сказав сам до себе і, тяжко зітхнувши, знову замовк.

— Так почалась, а коли вона закінчиться? — згодом хтось уже інший прорік.

— Все, що має початок, матиме і кінець, — у філософському стилі хтось відповів.

І знову запала довга мовчанка. А секція все наповнювалась і наповнювалась новими людьми з нашого етапу. Після прийняття етапу принесли нам до секції, хліб, як глину, і суп з гички від буряків. Все це для нас було дуже смачне і ми швидко спорожнили свої миски. Після обіду повели до лазні у жіночий лагер. Жінки приглядалися до нас, усміхалися, запитували звідкіля нас привезли. Під впливом їх усмішок і ласкавої мови всі немов ожили. Очі засвітилися радістю і обличчя пом'якшали, облагороднились. Пішла розмова. А наглядачі кричали, забороняли розмовляти, загрожували, але жінки на них не звертали ніякої уваги. Після лазні розпочалась комісовка. Лікарі обмацували тіло на животі, грудях, із-заду, наче на ярмарку купці — худобу. Після обмацування ставлять у санкарточці категорію I, II і III. 3 першою категорією забирали на найтяжчі роботи без усякого огляду на атмосферні умови. Другу категорію практично також підрівнювали до першої. Лише третя категорія мала деякі поблажки, пільги. Їх брали на легші роботи і якщо температура падала нижче 33 градуси, то їх не виводили на роботу. А на Заполяр'ї взимку дуже часто температура тримає нижче сорока по два і три тижні. Отже в такі морози третя категорія лежить на нарах.

Мої кості тоді були обтягнуті лише тонкою шкірою і тому мені без найменших вагань поставили третю категорію і призначили в ОП на поправку.

Рядом з медкомісією сиділа адміністрація лагера і представники шахт, рудників і кар'єрів з Норильська. Вони відразу там же на комісовці підбирали собі дармову робочу силу. Людина там була ніпочім, цінилися лише мускули, ступень працездатности і більше нічого. На таких дистрофіків як я, дивилися як на хлам, ні до чого не придатний.

Настав вечір. Пройшла провірка по бараках. Задзвонили на одбой. Всі, хто в чому ходив, у тому і ліг на голих нарах відпочивати.

Довго я не міг заснути. У голову роєм вривалися думки і розшарпували мій втомлений розум.

— Оце оту систему лагерів породив комунізм, Комуністична партія. Оце і я боровся, страждав і обожнював оту найстрашнішу на нашій плянеті систему, систему смути, систему найстрашніших і безмежних людських страждань, в яких люди з'їдають одні одних, не усвідомлюючи навіть того, що вони роблять, — думав собі я сам про себе і нікому не говорив про те, що я сам боровся за комуністичні ідеї, вважаючи їх за вершину людського щастя, добра і краси.

У таких мутних роздумах я і заснув.

На другий день після сніданку мене викликали з речами в санчастину і помістили у барак ОП. Там давали постіль і трохи краще годували. Через декілька днів мені запропонували іти до дріжджеварки варити дріжджі (на Заполяр'ї кожного дня в'язням давали по 100 грамів варених дріждів від цинги). Я пішов.

Завідуючим дріжджеварки був битовик. Цей битовик ставився до мене вийнятково по-людяному. Він кожного дня приносив мені з кухні щось кращого поїсти. 3 ним дружив комендант, той самий, що приймав мене і поселяв наш етап.

Одного разу у присутності того коменданта, зараз уже й сам не пам'ятаю у якій ситуації, я вжив вираз «чесне слово». Комендант, почувши те слово, розреготався на все горло, а я дивився на нього, як теля, не знаючи зовсім, із чого він так регоче. Нареготавшись досхочу, він підійшов до мене і, поклавши свою руку мені на плече, сказав:

— «Чесне слово» в этой системе не ценится, оно не в моде. Тебя с этим твоим «чесним словом» заклюют, затопчут. Понял?!! Здесь, если ты хочешь, чтоб тебе верили и считались с тобой, нужно говорить вместо честного слова «… я буду говорить правду». Вот тогда тебя все будут считать за своего человека и будут с тобой считаться как равные с равным. Если хотишь выжить здесь, запомни зто все хорошенько и быстро перестраивайся. Понял?!!

— Понял, — відповів я і також розреготався. Мені дуже кумедно звучали ці їх правила поведінки. Вони такі слова як «вор чесняга», «центровик» вимовляли з такою повагою, наче б це були якісь чинні титули, як, приміром, доктор чи академік. Тут люди пишалися тим, чого треба було б соромитись, і навпаки, соромились того, чим треба було б пишатися. І саме такі люди швидко знаходили спільну мову з лагерною адміністрацією і були з нею заодно.