Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Здесь есть возможность читать онлайн «Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Париж, Балтимор, Год выпуска: 1974, Издательство: Українське видавництво «Смолоскип» ім. В. Симоненка, Жанр: Биографии и Мемуары, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

За східнім обрієм [Спомини про пережите]: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «За східнім обрієм [Спомини про пережите]»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Данило Шумук керував 2-місячним страйком політкаторжан у 3-ому таборі влітку 1953 р. в Норильську. За публікацію Самвидавом цієї книги спогадів автор був засуджений в січні 1972 року на 10 років таборів.

За східнім обрієм [Спомини про пережите] — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «За східнім обрієм [Спомини про пережите]», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Ми йшли на схід, не як група націоналістів, а як дезертири, які втекли зі штрафних батальйонів, — сказав я, — оце тому у вас наша група і не відмічена.

— А, он воно як!! — сказав полковник і, залишивши мене біля карти, хутко десь побіг.

А я, тим часом, розглянув карту і всі шляхи, якими, коли йшли організаційні групи. Через годин дві полковник повернувся дуже веселий і запропонував мені папіросу.

— Дякую, я не курю, — відповів я.

— А все ж таки, ви, Даниле Лаврентійовичу, повинні нам допомогти, це ж настільки у ваших інтересах, як і в наших. Ви ж просто випадково очутилися у націоналістичному таборі, а по своєму дусі ви ж комуніст, — ласкаво сказав полковник.

— Ні, гражданін полковник, я не комуніст. Я на зорі своєї молодости шукав у комунізмі своїх ідей, думав було навіть, що я вже їх знайшов, але пізніше пересвідчився, що це був тільки міраж, видимість тих ідей, а в дійсності їх там не було і бути не може, — відповів я.

— Чим же так вас розгнівив комунізм? — запитав полковник.

— Мені не подобається, що комуністи самі на себе взяли місію насильно всім робити «добро», а я такої місії на себе брати не хочу. Я борюся за такий лад, який законом забезпечив би можливість кожному своєму громадянинові самому собі робити добро. А закон повинен лише стежити, щоб одні за рахунок других не робили собі добра, — відповів я.

— А в націоналістів ви знайшли те, чого шукали?

— Ні, і в націоналістів я не знайшов.

— То може його ніде нема, то нащо шукати того, чого не існує, може ті ваші ідеї є лише абсурдними вашими вигадками, фантазією мрійників, — сказав полковник.

— Може й так, але краще я сам у собі буду жити своїми власними фантазіями, мріями, ніж маю хвататися за ту низьку приземчасту соціяльно-шлункову реальність, — відповів я.

— Тяжкий ви чоловік і тяжкий у першу чергу сам для себе і своїх ближніх і рідних, — сказав полковник і вийшов.

А я знову сидів на тій же самій табуретці, дрімав, куняв, падав і знову сідав, і знову падав, аж до самого підйому.

А в камері знову те ж саме: наглядач стоїть у дверях і не дає спати. Оце так без сну мене морили цілих п'ять діб. Цих тортур також неможливо стороннім людям збагнути. Це тяжкі муки, які вимотують не менше як бійка.

На шостий день вранці той же самий полковник з групою офіцерів прийшов до мене в бокс і сказав:

— Не хотів тут нам сам про себе оповісти правду, отже зараз поїдеш до Рівного, там про тебе розкажуть інші, які добре знають вас, — сказав полковник і розпорядився взяти мене під руки і вивести до машини. За хвилин п'ять привели і Василя.

І так ми вантажною критою машиною у супроводі сімох конвойних: двох офіцерів і п'ятьох солдатів їхали аж до самого Рівного. Тільки на одну ніч зупинилися у Новоград-Волинському. Там ми ночували в КПЗ. І нарешті я виспався. Це було для мене дорожче всього.

На другий день ми приїхали до Рівного в обласне НКВД. Там нас прийняв капітан, по національності вірменин. Переглянувши мої протоколи і добре по-чекістськи приглянувшись до мене, сказав:

— Оце якщо тут у нас будеш вести себе так, як там у Києві, то повезем тебе у твоє село і там у селі повісимо. Зрозумів?

— О, то це дуже добре, я ще матиму змогу побачити своє рідне село і попрощатися з ним, — весело відповів я.

Капітан блиснув на мене своїми хижими очима і аж заскреготав зубами. Полагодивши всякі паперово-чорнильні формальності по відношенню до нас, нас відпровадили до тюрми.

Рівенська тюрма була тоді набита арештованими за націоналізм. У ті часи «Військовий трибунал» щоденно судив по 20–25 чоловік за участь у націоналістичному русі. Всі камери були битком набиті людьми. Постелі не видавали жодної. Всі спали на підлозі. Супи варили лише з одніеї води, затерушеної якимись висівками. Цей суп нагадував мені пійло, яке колись мама готувала для телят. Часто по цілих днях не давали хліба. Одного разу чотири дні підряд не дали хліба. Люди зачали пухнути. Згодом дозволили рідним передавати передачі і тоді люди ожили. Очі в людей заблищали життям. Мені, звичайно, передач ніхто не носив, але між ситими людьми покращало і мені. Час від часу мене люди частували всякими ласощами із своїх передач. Пізніше троє молодих людей із Корецького району прийняли мене до свого гурту і відтоді ми їли разом все те, що їм приносили в передачах рідні з дому. Словом, мало-помалу я прийшов до норми.

Почали викликати на слідство. Слідчим у мене був якийсь молодий хлопець, демобілізований з морфлоту. Він приходив з папірцем, на якому були записані готові питання. Всі ті питання відносились до всякого роду дріб'язкових уточнень. Йшлося в основному про те, щоб справі надати хоча сяку-таку видимість вірогідности. На слідство мене викликали всього тричі. За кожним разом мені доводилось відповідати на три питання.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «За східнім обрієм [Спомини про пережите]»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «За східнім обрієм [Спомини про пережите]» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Йосиф Сліпий - Спомини
Йосиф Сліпий
Никифор Авраменко - Спомини запорожця
Никифор Авраменко
Юрий Шумук - Проект «Сонора»
Юрий Шумук
Михайло Драгоманов - Австро-Руські спомини (1867-1877)
Михайло Драгоманов
Отзывы о книге «За східнім обрієм [Спомини про пережите]»

Обсуждение, отзывы о книге «За східнім обрієм [Спомини про пережите]» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x