Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— Підсудний Шумук Данило Лаврентійович, розкажіть Трибуналу, в якому році й місяці ви вступили до банди і чому? — запитав голова Трибуналу.

— Я у банду ніколи ні в яку не вступав, а навпаки, все своє життя боровся проти всяких банд, чужих і своїх, — твердо і рівно відповів я.

У голови суду затремтіла борода і нервово заграли вилиці. Він раптово зірвався, стукнув кулаком по столі й закричав:

— Мовчать!!!

— Я відповідав на питання.

— Мовчать!!! — знову несамовито закричав голова Трибуналу.

Настала мовчанка. Голова Трибуналу трясся від злости, немов би не він судить, а його судять. Дівчата перелякано мовчали і перезирались між собою.

— Підсудний Шумук Данило Лаврентійович, розкажіть Трибуналу, коли ви вступили у відділ УПА і при яких обставинах?

— Я вступив у відділ УПА 1943 року в березні місяці. У зв'язку з тим, що в той час німці майже поголовно грабували наш народ, наш край, а молодь вивозили до Німеччини на каторжну роботу, я вирішив краще йти у відділ УПА і захищати свій народ від грабування і вивозу на каторжні роботи, ніж самому їхати на каторгу до Німеччини.

— А чому ви, підсудний Шумук, не пішли у червоні партизани?

— По-перше, червоної партизанки я тоді ніде не бачив, а по-друге, я змінив свою думку і переконання. Я тоді не був уже комуністичних переконань. Десять років я горів комуністичними ідеями, я готовий був за ті ідеї піти на найстрашнішу смерть з гордо піднятою головою. Я з насолодою переносив тяжкі страждання за ті ідеї у польській тюрмі. Але за тих не цілих два роки вашого «ладу» на наших західніх землях ви мене відкомунізували. Ви вбили в мені віру у ті ідеї, про які я так солодко мріяв і з гордістю боровся за них і страждав, — ви, своєю брехнею і жорстокістю штовхнули мене в обійми націоналізму, — сказав я.

А голова Трибуналу під час того мого виступу, весь час запінений, кричав: «Мовчать!!!»

Мені хотілося перед смертю плюнути в самі очі, в лице Сталінові і всій його кліці саме за те, що вони зогидили, спідлили ту ідею, яка була для мене святою святих, яку я уважав вершиною людського щастя. А поскільки я не мав змоги того зробити, то хоча на так званому суді все прорвалося в мене перед лицем того, що від імени їх влади вершив суд наді мною.

Після того мого виступу декілька хвилин панувала мертва тиша.

— Підсудний Шумук Данило Лаврентійович, а чи ви за період свого перебування в УПА стріляли до червоних партизанів чи армії? — запитав голова Трибуналу.

— Ні, я ніколи ні на кого не стріляв ні з якого виду зброї. Я лише словом «вистрілював» політику Сталіна і його кліки.

На тому й закінчився допит по моїй справі. Почався допит Василя Присяжного. Василь вів себе нормально. У нього не було мотивів на такі схватки, як у мене. Василеві також було поставлено всього три питання і він відповів на них спокійно, з гідністю. Після допиту суд закруглявся.

— Підсудний Шумук Данило Лаврентійович, що ви просите суду на останнє слово? — сказав голова Трибуналу.

— Це не суд, а глум над суттю самого слова «суд» і тому я відмовляюсь від останнього слова! — сказав я.

— Підсудний Присяжний Василь, що ви просите суду в останньому слові? — запитав голова Трибуналу.

— Я прошу суду зважити на мій вік і недосвідченість у житті.

Ті слова я підказав Василеві ще перед судом, щоб він сказав так на останнє слово. Мені йшлося про те, щоб Василь залишився живим і щоб виніс на волю «тайну» нашої справи і «суда», а вийшло навпаки: Василь загинув під час втечі, а я залишився живий.

Після останнього слова суд зробив перерву. Після короткої перерви голова суду зачитав вирок.

— Именем Советского закона, на основании статьи 54-Іа и 54-ІІ Военный Трибунал приговорил Шумука Даниила Лаврентиевича, рожденного 1914 года в с. Боремщина Волынской области Любомльского района, до высшей меры наказания через розстрел. Приговор Военного Трибунала кассационному обжалованию не подлежит. Присяжного Василия Военный Трибунал приговорил на 20 лет каторжных работ. Конвою Трибунал приказывает взять осужденных под строжайшую охрану!

У ту ж мить конвоїри клацнули своїми гвинтівками і багнети щільно притулили до наших спин. І так пародія над законністю перетворилася у жорстоку реальність. Нас вивели. І ми знову попали у ту ж саму смердючу ждальню. Всі кинулися розпитувати як і що. Я коротенько оповів. Всі накинулись на мене, чому я не просивсь. У відповідь на це я махнув рукою і сказав:

— Відчепіться від мене, я уже не належу до вашого світу і тому не старайтесь мене переконувати. Я жив і вмираю зовсім по іншим нормам, ніж ви, тому і на суді вів себе по-іншому. Те, що для вас найдорожче, для мене другорядне, і навпаки. Зрозуміло!?