Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— Ні, вона в Києві, — відповіла мама. Я хутко вийшов і пішов назад до Розкопанець. У господарів ще світилось. Василь сидів і розмовляв з господарем. Я оповів Василеві про ту свою пригоду. Господарка дому постелила нам під грубкою у теплі, а сама пішла десь до сусідів. Ми лягли й міцно заснули. Раптом мене сильно щось штовхнуло в ногу. Я прокинувся. Над нашою постіллю стояло сім людей, один із них, з орденами на грудях, направив свій автомат на нас, а другий стояв із пістолем, скерованим до моєї голови, і скомандував мені не ворушитися. Третій почав шарити під подушкою і витягнув звідти мого пістоля і ґранату. Потім обшукали наш одяг і з великою радістю схопилися за мою планшетку, а вийнявши з неї топографічні карти всяких масштабів і всіх областей України, вони аж руками сплеснули. Цей з орденами сказав:

— О, то ми впіймали крупну рибу!

Списки багатьох груп, які виправлялися на схід, і летючки їх не цікавили, вони із захопленням дивилися тільки на одні карти.

— Тепер, що ж, голубчики, піднімайтеся, — самозахоплено сказав орденоносець.

Звідти нас запровадили в Розкопанецьку сільраду. У сільраді орденоносець сказав до одного із своєї групи:

— Їдь до Богуслава і негайно розшукай майора Новікова і доложи йому про те, що ми впіймали тут крупного шпигуна, а я тим часом займуся ними.

Василя посадили в куток, а мені веліли сісти перед столом. 3 важною міною за стіл сів п'яний орденоносець. Розкривши свою папку, він витяг звідти аркуш паперу, взяв ручку і тоді з поважною міною переможця, постукуючи ручкою об стіл, сказав:

— Ну, тепер оповідайте, хто ви такий, звідкіля і чого сюди прийшли, по якому завданню?!

— Ми прийшли сюди з Волині від організації НВРО, — відповів я.

— Це так називається ваша шпигунська організація? — запитав орденоносець.

— Ні, це не шпигунська організація, це Народно-визвольна революційна організація, — відповів я.

— Не мороч, голубчику, мені голови, ти у мене вже не перший, мені не такі речі повідали. Оті жарти явно свідчать про це, що ви — шпигун.

— Я вам говорю правду і пишіть про те, що я говорю.

— Ну ладно, розказуй, за те своє НВРО.

— Отож ми йшли групою у числі восьми чоловік. Біля Фастова нас розбили і вбили нашого командира Павленка і оце звідтам ми йдемо вже тільки вдвох.

Орденоносець, потіючи, старанно все записав і тоді знову запитав:

— І куди ж ви йшли?

— Ми просто блукали без всякої мети. Думали їхати на Донбас, на роботу, але в нас нема ніяких документів. Оце ж ми і промишляли, де б нам взяти якісь документи, з якими можна було б влаштуватись десь на роботу.

— О, стійте, я почав писати протокол допиту, а прізвища вашого й всього іншого, де і чому родилися, то я не записав, — схилившись, сказав орденоносець і, витягнувши другий листок паперу, запитав:

— Як ваше прізвище та ім'я по-батькові?

Я відповів йому на це питання і одночасно додав:

— Допишіть зараз же біля мого прізвища мій псевдонім. По псевдоніму мене звуть Василенком. Назвавши цей свій «псевдонім», я глянув порозуміваючо на Василя.

Орденоносець все записав, що я йому говорив і був дуже задоволений із себе.

Нарешті приїхав майор Новіков п'яний, п'яний, як дим, і замість привітання сказав: «Чорт вас побери, у вас не було іншого дня ловити шпигунів, лише оце у день Красної Армії?!! Ви ж мене із-за стола зірвали», — напівжартуючи, напівсерйозно сказав майор Новіков.

— Дивіться, гражданін майор, він уже в мене признався, — показуючи Новікову протокол допиту із самовдоволенням сказав орденоносець. Майор пробіг очима цей протокол і тоді, глянувши сердито на орденоносця сказав:

— Хто вам доручав їх тут допитувати? — крикнув майор.

— Але ж гляньте, він у мене до всього признався, — тичучи протокол під ніс майорові, белькотав орденоносець.

— Болван ти, розумієш це чи ні? — сказав майор до орденоносця і розпорядився відвести нас до Богуслава в КПЗ. [32] [32] КПЗ — Камера Предварительного Заключения (Камера попереднього ув'язнення).

Із Розкопанець до Богуслава в міліцію біля п'яти кілометрів. Ми їхали туди саньми. Нас конвоювали три стрибки. Руки нам скрутили назад і туго зв'язали. Мороз був сильний. Руки задубіли відразу. За Розкопанцями старший стрибок, ніби із запитанням, звернувся до свого підручного:

— Ти знаєш, де те провалля, у якому майор велів їх пошльопати?

— Знаю, це он ліворуч до Росі, — кивнувши головою в сторону провалля, сказав стрибок до свого начальника.