Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Цей цілий день ми провели в гаю дуже сумно. Розкладати багаття там було просто неможливо, по-перше, і дров не було там, а по-друге, багаттям у тому гаї ми видали б себе, де ми саме находимось.

Із-під Саварки ми пішли у напрямку Писайківки. Це було якраз під Водохрищі 1945 року. Ще удосвіта ми вийшли з Мисайківського лісу, який тягнувся попід берегом Росі, й пішли на перший найближчий вогонь, який спокійно світився у якійсь невідомій нам хаті. Люди прийняли нас досить гостинно.

— Чи не могла б ваша донечка сходити до Богуслава до моїх знайомих і занести їм листа від мене? — звернувся я до господаря.

— Чому ні, може сходити. А на якій вулиці живуть ваші знайомі? — запитав одночасно господар. Я назвав йому вулицю і номер дому.

— Доню, оце зараз одягайся і сходиш до Богуслава, — розпорядився господар.

Я написав коротенького листа і, вручаючи його дівчині, сказав адресу.

Через півтори години дівчина повернулася з Богуслава з якоюсь незнайомою молодою красивою дівчиною.

Та дівчина сміливо підійшла до мене і привіталася зі мною так, ніби вона вже давно знайома зі мною, і тихо сказала:

— Сестри немає вдома, я буду вам служити за неї. Збирайтесь, зараз підемо до нас.

— Гаразд, — відповів я, — а скільки часу я могтиму бути у вас? Скільки днів я могтиму бути у вас?

— Скільки хочете, — усміхаючись, сказала дівчина.

— Може, господарю, цей мій друг побуде у вас чотири дні, поки я вернуся? — звернувся я до господаря.

— Добре, хай залишаеться у нас. А куди йому іти? — відповів господар, — буде нашим гостем на Водохрища.

По дорозі до Богуслава Зіна оповіла мені, що сестра виїхала у Львівську область і там десь працює вчителькою; що вона їй поручила зустрінути мене й приютити; що у неї вдома є ще мама і тато.

— А що ви, Зіно, скажете своїм батькам про мене? — запитав я.

— Ви тим не клопочіться, я знаю, що їм сказати. Ви тільки менше з ними розмовляйте, а особливо з татом, — сказала Зіна.

— Як же ж я могтиму менше чи більше розмовляти з ними? Це ж не від мене залежатиме.

— Я вас проведу через кухню і одну кімнату в світлицю, і туди крім однієї мене, більш ніхто не буде заходити, — відповіла Зіна.

— Гаразд, буду все робити так, як ви накажете, — жартуючи сказав я.

— Отож і робіть так, як вам говорять старші, — кокетливо відповіла Зіна.

На кухні мене привітно зустріла мама, але Зіна не дала їй допитувати мене, хто я такий та звідки взявся, і швидко провела мене через одну малесеньку кімнату у світлицю. Світлиця мала приблизно 20 квадратних метрів. У кутку стояв розкішний креденс, біля протилежної стіни стояла шафа на одяг. Посередині стояв круглий стіл. Крім того, там було ще два гарно засланих ліжка.

Словом, із тих жахливих умовин, де я буквальним чином примерзав до землі, я попав у рай.

Зіна швидко організувала теплої води, принесла одежу, балію, чисту хорошу білизну і веліла мені добре помитись.

— Оце, — думаю собі я, — перед Різдвом мився у Катрусі, а зараз уже у сам день Водохрищ вимиюсь тут у Зіни. — І почав швидко роздягатися.

— А спину помити кличте мене, я тут ждатиму, — прихиливши двері, сміючись сказала Зіна.

— Добре, — сказав я і зачервонівся від сорому, бо я уже був голий.

Мився я довго. Це була одна розкіш.

— Що ж ви так і не покликали мене спину мити? Як ви могли? Я зараз принесу чистої води і поллю на вас, щоб ви сполоснулись, — сказала Зіна і швидко десь зникла. За мить вона повернулась з двома відрами чистої теплої води і, сміючись, сказала:

— О, я вас не бачу, — на мить заплющивши очі.

— Зіно, Зіночко, я сам сполоснусь, не треба, — благально просив я її.

— Ну, якщо ви так гарно просите, то я вийду, — сказала Зіна і, сміючись, зачервонівшись, вийшла.

Витираючись, я собі думав: «Коли і де вони взялися, такі сміливі дівчата. Вона ж на цілих десять років молодша від мене, а така смілива. Може це війна їх такими поробила».

Зіна принесла мені весь прибор для гоління і, поставивши на стіл, сказала:

— Голіться, а я тим часом винесу воду і витру підлогу.

Поголившись, я глянув у дзеркало і аж зрадів. Я посвіжішав і помолодшав щонайменше на років сім. Після всіх тих туалетних процедур Зіна принесла хороший, поживний і смачний обід. Все було зроблено і подано гарно і чистенько.

— Оце у ваше розпорядження ліжко, лягайте і відпочивайте, — сказала Зіна, а сама зібрала посуд і вийшла.

Я ліг і наче сам собі не вірив, що я попав у таку розкіш.

Незабаром прийшла Зіна і, усміхаючись, сказала: