Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Здесь есть возможность читать онлайн «Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Париж, Балтимор, Год выпуска: 1974, Издательство: Українське видавництво «Смолоскип» ім. В. Симоненка, Жанр: Биографии и Мемуары, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

За східнім обрієм [Спомини про пережите]: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «За східнім обрієм [Спомини про пережите]»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Данило Шумук керував 2-місячним страйком політкаторжан у 3-ому таборі влітку 1953 р. в Норильську. За публікацію Самвидавом цієї книги спогадів автор був засуджений в січні 1972 року на 10 років таборів.

За східнім обрієм [Спомини про пережите] — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «За східнім обрієм [Спомини про пережите]», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

У грудні 1944 року, із села Сторожів…

У грудні 1944 року, із села Сторожів Корецького району, я з чотирнадцятьма людьми знову вирушив на схід. На другий день, із-над Случа всі сім верещакових людей повтікали назад у Ровенську область. А я із своєю старою кадрою пішов далі. Тим разом ми вже ніде не реклямувалися націоналістами. Рішили краще проходити дезертирами. І тільки тому чекісти не стали нас переслідувати. Ми пройшли без всяких пригод майже до Фастова. Під Фастовом на хуторі Вечорі ми рішили зайти до однієї хати з метою погрітися і трохи поспати. Комендант моєї охорони, Павленко, постукався у вікно і раптом з вікна послідувало три постріли. Павленка смертельно ранили. Хлопці закричали: «Спалити хату і всіх вбити, до одного!» Я в ту ж мить категорично заборонив це робити. Сучок вийняв ґранату і вже намірився кидати її у вікно. Але я своєчасно схопив його за руку і відняв ґранату. Павленка віднесли у ліс і він там помер. Похоронивши Павленка, я рішив розпустити свою групу по домах. На другий день вранці я виступив перед своїми хлопцями і сказав:

«Дорогі мої і вірні друзі! Дальше наше блукання по цих лісах є зовсім безкорисним, як для нас, так і для тієї справи, для якої ми стали на цей шлях. За вийнятком мене і Василя, ви всі з східніх областей, отож ідіть і влаштовуйте своє життя, хто як зуміє. Але ніколи не забувайте про те, що ви українці. Любіть свій рідний край, любіть свою рідну мову, ця найдорожча скарбниця нашого народу зберігає у собі і славу нашого народу, і ганьби його смути, і добро, і зло. Постарайтесь розібратись у тому всьому. Розкрийте самі причини тих смут. І найдіть, у чому таїлась сила наших предків за Володимира, Ярослава Мудрого і Мономаха. Все шукайте самі і зважте все те своїм власним розумом. Якоюсь особливою пропаґандою у користь націоналізму займатися не треба. Засновувати організації також не треба. Хай краще ваше особисте життя, ваша поведінка між людьми, сама по собі стане пропаґандою у користь сили і слави нашого народу. Не треба нічого навмисне демонструвати, не треба робити із себе показухи. Найбільше ціниться скромність, сміливість і чесність. Отож і будьте ви такими, щоб до вас тягнулися всі хороші люди, оце й буде найкраща організація, яку ніхто ніколи не розкриє і вас за ту організацію ніхто ніколи не засудить. Тільки ніде не проговоріться про свою участь в УПА», — сказав я і побажав їм щасливо добратися до своїх рідних. Хлопці подякували й зі сльозами на очах потиснули мені руку. Я також плакав. І так хлопці розійшлися у всі сторони. Кожний повернувся лицем до своїх рідних земель і мовчки пішов. А ми з Василем повернулися на південь і пішли на південну Київщину.

— На захід вам, Василю, вертатися нічого. Ми повинні десь роздобути якісь надійні документи і тимчасом виїхати на Донбас. А якщо нам там удасться десь закріпитися на роботі і зробити собі хороше ім'я, то треба буде пробувати десь поступати вчитися. Оце наша мета.

— А як організація ОУН на це подивиться? — з сумом в очах запитав Василь.

— Зараз ми самі для себе організація. Ми повинні робити так, щоб бути лише в згоді зі своєю совістю, а все останнє — дурниця.

— А де ми візьмемо документи?

— Оце суттєве питання. За документи буду думати я.

За Білою Церквою ми зупинилися у однієї вчительки, яку я у свій час відправив з Волині додому. Ми там прожили п'ять днів. Я говорив з нею про документи, але вона в тій справі нічого не могла нам допомогти.

Звідтам ми пішли на захід, у Сквирський район, у село Самгородок, до тих людей, у котрих я перебував деякий час за німців. Нас там прийняли наче б і непогано, але на другий день туди прийшов голова сільради з якимсь чиновником і розпорядився, щоб ми з ними їхали до сільради. Цей поворот нашої долі мені зовсім не сподобався. Я одягнув пальто і сказав до Василя:

— Що ж, Василю, поїдемо до сільради.

Василь допитливо подивився мені у вічі і пішов за мною. На вулиці нас ждала підвода. Чиновник з портфелем, в окулярах сів на підводу першим. Тоді сіли і ми з Василем. Підвода рушила, а голова йшов з-заду за нею. Але підвода повернула не в напрямку сільради, а в радгосп, де чергувала міліція.

— Куди ж ви нас везете, це ж не сюди до сільради?

— Знаємо куди, — задиркувато відповів голова сільради.

Я тоді швидко скочив з підводи і пішов у протилежну сторону. Василь завагався, але як я крикнув на нього, тоді скочив і він.

Голова сільради став серед дороги і почав кричати: «Ґвалт, бандити!!!» Але до нас не наближався. Ми пішли за село Березанку в поле, а тоді ввійшли в маленький ліс, шириною метрів двісті і довжиною метрів сімсот. Весь цей час нас переслідувало чотири чоловіки: двоє ішли справа на відстані метрів 200, а двоє зліва. У лісі вони почали стріляти. Але на наше щастя лягла густа мряка і ми зуміли вислизнути їм з-під рук.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «За східнім обрієм [Спомини про пережите]»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «За східнім обрієм [Спомини про пережите]» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Йосиф Сліпий - Спомини
Йосиф Сліпий
Никифор Авраменко - Спомини запорожця
Никифор Авраменко
Юрий Шумук - Проект «Сонора»
Юрий Шумук
Михайло Драгоманов - Австро-Руські спомини (1867-1877)
Михайло Драгоманов
Отзывы о книге «За східнім обрієм [Спомини про пережите]»

Обсуждение, отзывы о книге «За східнім обрієм [Спомини про пережите]» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x