Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— Так було, чи ні? — запитав я арештованих.

— Так, — відповів старший.

— Хто ж ви такі будете і кого ви були намірені стріляти?

— Ми на фронт не пішли по броні, тому нас час-від-часу забирають на операції проти бандерівських банд.

— А що це за банди? Що ви про них знаєте самі і що вам говорили ті, що вас брали на ті операції? — запитав я.

— Ми самі про них нічого толком не знаємо, бо їх ще не бачили, а взагалі, говорять, що вони людей вбивають, відрізають язики, вуха, виколюють очі, — сказав молодший.

— А як ви думаєте, що та «банда» зробить вам, тим, що зі зброєю в руках охотяться за тою «бандою»? — запитав я.

— Ми знаємо, що живими з ваших рук нам уже не вийти, — перелякано сказав старший.

— Ось бачите, як воно в житті складається: ви йшли нас ловити, а вийшло так, що самі попали нам в руки. Коли б я попав вам, то ви могли б мене вбити, могли б віддати в тюрму, або могли б пустити, а в нас тюрми немає, а вам залишається тільки два вибори і з тих двох, один такий, якого я ніколи до нікого не пристосовував. Я ніколи нікого з вас в своєму житті не бачив, і ви мені нічого поганого не зробили, так як і я вам, отже ж — за що нам один одного стріляти?

Ми не бандити, дорогі мої. Ми боремось за незалежність свого краю, свого народу, ми боремось за волю для всіх людей на землі. Ми не хочемо і не будемо вас убивати, ми вас відпустимо цілими і здоровими, але ви тоді в силу обставин станете живим фактом, який переконливо свідчитиме про те, що ми не вбиваємо і тоді як зловимо, адже ж ви самі собою заперечите всій своїй тій видуманій чекістській пропаґанді про «наші звірства». Ось із-за того вони вас арештують і будуть звинувачувати в тому, що ніби ви переступили до нас у аґентуру. Ви самі скоро переконаетесь у тому, яка в нашій країні справедливість. Ви йшли ловити і стріляти націоналістів, а вийшло так, що вас самих будуть звинувачувати у співпраці з націоналістами. По-іншому, послухати вони не схочуть, бо тоді руїна для їх пропаґанди, спрямованої проти нас і їм ніхто не віритиме в те, що ми бандити і вбивці. Загородити вас від того лиха на довше не можемо, адже навіть коли господарка оповість будь-кому про нашу розмову, то її певне посадять за націоналізм.

Націоналісти убивці і грабіжники їм не страшні, такі націоналісти укріплюють їх пропаґанду і допомагають їм мобілізувати проти націоналізму весь народ. Найстрашнішим ворогом для них є культурний гуманізм, шляхетний націоналізм, бо проти такої ідеї їм нема чого протиставити, — сказав я.

— Так ви нас відпустите? — радісно і недовірливо запитав старший.

— Так, ми вас відпустимо, але ще декілька годин вам прийдеться побути тут з нами, — сказав я.

— А коли б вас, друже Боремський, ось так десь прихватили чекісти і, протримавши днів два, випустили, щоб тоді з вами зробили ваші друзі, чи може б повірили вам у вашу чесність? — запитав мене Хома та хлопці.

— Друже Хомо, краще не ставте таких питань, це дуже слизькі і неприємні питання, — усміхаючись, відповів я Хомі, а сам про себе подумав про те, що зі мною було б значно гірше, ніж з тими людьми, що ми їх затримали. Мене замордували б, і мені раптом стало моторошно і гидко. Жорстока і брудна та підпільна боротьба. У такій боротьбі недовір'я й смерть завжди разом у одній парі ходять і тому ніколи не знаєш, де і що тебе підстерігає.

На вечерю господарка подала нам картоплю із шквареним салом і кисле молоко. Після вечері ми полягали спати просто на підлозі, застеленій соломою. Тільки один вартовий стояв біля дверей. На світанку ми піднялися і почали збиратися у дорогу.

— Що ж, друзі, йдіть додому й готуйтеся у тюрму за співпрацю з «українськими буржуазними націоналістами». Бачите як воно виходить: ми, буржуї, не маємо абсолютно нічого, а ті, що вас посилають проти нас, мають усе і вони «пролетарі». Безглуздя, одне безглуздя, вся та політика. Нема гидкішої спекуляції, як спекуляція ідеями.

Затримані оглянулися один на одного і чомусь боялися зрушити з місця. Їх кріси ми поперебивали напополам і викинули в ліс. Пізніше пішли і ми.

Того дня ми йшли, відносно, дуже бистро. Бажано було якнайскорше пробратися за Тетерів, у суцільний лісний масив. Малин ми минули ще завидна і підвечір підійшли під село Бедіровку, а звідти у село Бедрик. Село Бедрик кинулося нам в очі своєю забудованістю. У тому селі всі хати були нові і виглядали як чепурні ляльки. У Бедрику ми вечеряли в господарів. Люди там жили відносно непогано.

— Коли це ви всі тут так зразково забудувалися? — запитав я господаря.