Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— Це з нашого села хлопці прийшли на вечоринки, то вот і зосталися ночувати, — відповіла господарка. Я розпитав відстань до всіх околишніх сіл. Господарка дала нам вечеряти, а тоді запитала:

— Ви будете ночувати в нас?

— Ні, відповів я, — ми зараз підемо далі.

— А ніч же, і темно, як же ви підете? — доброзичливо сказала господарка.

— Підемо й вночі, — відповів я і велів господарці розбудити xлопців.

Хлопці вже міцно спали молодим сном і неохоче пробуджувались.

— Одягайтеся, хлопці, і зараз нас проведете кілометрів п'ять навпростець через ваш ліс, — сказав я.

— А куди вас провести? — запитав найстарший.

— Швидко одягайтесь, я скажу куди.

Через кілька хвилин ми вийшли на подвір'я і пішли до лісу.

— Ви, хлопці, навпростець через цей ліс проведете нас по напрямку села Гарти, — сказав я.

— А може ми вас проведемо тільки через ліс, до тих хатів, що за лісом, — сказав найстарший хлопець.

— А що це за хати там за лісом?

— Та там всього тільки дві хати, це дуже щасливі хати, вони війни не бачили.

— Як це війни не бачили?

— А так: наступали німці — їх обминули і відступали — також туди не потрапили, а также і наші ніколи туди не заходили, — відповів хлопець.

— Ну, раз так, то хоча ми зайдемо до них, — відповів я.

І так ми ввійшли в ліс. У лісі було темно, темно, хоч око виколи. Я чомусь побоявся, що ті хлопці скористаються з темноти і повтікають від нас, і тому зупинив їх.

— Катрусю, візьми свій чистий носовий платочок і розірви його на три частини.

— А нащо це тобі потрібно?

— Побачиш, скоріше роби те, що я тобі сказав і шукай голки з ниткою.

— Вже все готове, — відповіла Катруся.

— Оце бери і попришивай цим хлопцям з-заду ці клаптики хустини, — сказав я, — показуючи в сторону хлопців пістолетом. Коли вже все було зроблено, я сказав до хлопців:

— Ось бачите ці білі лоскутки хустини, оце так і йдіть один за одним. Якщо тільки будь-хто з вас задумає тікати, то так і стрілятиму вище цих лоскутків, — сказав я.

— Ні, ми вас не залишимо самих у лісі, навіть коли б ви і не мали чим стріляти, ми не такі люди, щоб у горі людей залишати, — сказали всі втрьох.

— А звідкіля ви взяли це, що ми в горі?

— У!.. Ми відразу здогадалися, що це ви з тих, що вчора вранці по ту сторону села в лісі розбили наші стрибки. Вони на вас сонних напали, правда ж? — запитав найменший.

— А за кого ви нас числите?

— За кого ж ми вас можемо числити, як не за бандерівців, — сказав найстарший.

За лісом, і справді, стояло дві скромні хатинки. Ліс обвивав їх з трьох сторін. Двоє хлопців я направив у напрямку хати, а тоді на відстані ста метрів за ними йшли ми. Раптом, біля хати почулася команда: «Стій, хто йде?!!» Ми швидко поступились назад і на околиці лісу зупинилися під столітніми дубами. Через хвилин п'ять почувся гомін на тому ж самому подвір'ї, і чутно було, що ціла група людей направилася в напрямку лісу. Ця подія виглядала мені дуже загадковою і тому ми терпеливо чекали і наслухали, що ж з того всього вийде. А невідома група жваво гомоніла і вже наближалася до лісу. Ми перемінилися у слух.

— Друже Боремський! — почувся знайомий голос Хоми.

Я відкликнувся і вийшов з лісу. Хлопці радісно оповідали мені про те, що вони всі в повному зборі, що всі живі, тільки один Одеський легко ранений у руку під пахву. Я також радів, а Катруся просто сіяла від радости.

Виявилося, що я хлопцям перебив вечерю, вони якраз підкріплялися картоплею з кислим молоком. Катруся тут же, відразу Одеському зробила перев'язку.

Звідтіля до Гартів було ще два кілометри. На світанку ми вирушили в напрямку цього села Гарти — це була станція і тартак та з десяток хат. Все це було в лісі. Ми перейшли через Гарти і пішли далі в напрямку сходу. Це був суцільний ліс.

В обід ми зупинились у хаті лісника. Самого лісника не було вдома. Його мобілізували ловити нас, а ми тим часом обідали в його хаті і відпочивали.

— Мого чоловіка забрали ловити вас і ніяк не можуть зловити, а от до мене ви і самі прийшли, — сміючись, сказала дружина лісника, а тоді мовила: — я вас нагодую, але ви за те хоч в мого чоловіка не стріляйте.

— Ми нікого не стріляємо, — відповів я, — наша мета зовсім інша.

Під вечір ми були вже на краю лісу під селом Чмель [24] [24] У рукописі — нечітко. Хмільченського [25] [25] У рукописі — нечітко. району. У Чмелі ми рішили трохи відпочити, підвечеряти і з тією метою на околиці села ми розійшлися по хатах.

— Якщо можна, то дайте нам трохи чогось поїсти, — сказав я до господарки.