Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— У критиці на вірш «Любіть Україну» Сосюри написано, що під тим віршем міг би підписатися і сам Бандера. Така оцінка робить для Бандери велику славу, краще не зміг би сказати ані один бандерівець.

Після розмов Матвієнко перейшов до офіційних питань. Усі його питання відносилися моїх рукописів. Він питав, чому я писав, з якою метою і що мав на увазі під тим чи іншим словом, реченням чи абзацом. Такого змісту допити велися більше місяця. Найбільш «крамольним» серед моїх рукописів виявився вірш «Жінка», написаний не мною, але моєю рукою переписаний. Під тим віршем стояли ініціяли «П. К.» Отже по тих літерах, вони визнали, що того вірша написав Патрус-Карпатський і тому довго домагалися підтвердження їх міркувань, а нарешті сказали:

— Не хоч сказати нам дійсного автора того вірша, то будеш сам за нього відповідати.

При кінці всього того безглуздого слідства мені пред'явили покази свідків, на основі яких був виданий ордер на арешт. Їх покази мене просто приголомшили своїми зверхнаглими наклепами.

Основним свідком проти мене був бувший мій сусід, якого я колись ще в юності на своє горе завербував у підпільну комсомольську організацію, Шиць Яків. Він показав, що наче б я аґітував його виступити проти радянської влади, проти партії і комсомолу та колгоспного ладу на селі. І в його присутності лаяв Хрущова та Кириченка, обзивав їх п'яницями і дураками.

Другим вагомим свідком проти мене був Михальчук Федір. Він був моїм найближчим сусідом. Зразу після війни Михальчук був стрибком, робив засідки на бандерівців, а в 1956 році робив бриґадиром в колгоспі.

Третім свідком була Шицьова мати, Євдоха Шиць, четвертим — Петро Мінчук, і п'ятим — Власюк Нечипір.

Михальчук Федір показав, що наче б я аґітував його виступити проти колгоспу і комсомолу, що наче б то я говорив йому, що колгосп і комсомол треба розігнати. Настоювання слідчого, щоб я підтвердив всі їх докази, для мене звучало, як безглуздий жарт. Я просто не міг собі уявити, щоб тверезо мисляча людина всерйоз могла вимагати з мене підтвердження тих безглуздих свідчень.

По-перше, коли б я вже і носився із наміром займатися організаційною антирадянською діяльністю, то таких людей як Шиць чи Михальчук я не став би організувати, бо це однозначне з тим, що йти організувати КҐБ проти радянської влади. По-друге, люди такого рівня по суті в ніякій організації не потрібні. А про останніх свідків то говорити нічого. Шицьова мати і сестри, це штатні свідки КҐБ, які вже свідчили на багатьох людей. Мінчук Петро, це довголітній колгоспний комірник і п'яниця, йому легко свідчити проти будь-кого, лише б не гнівити проти себе властей, які завжди можуть до нього придертися.

Власюк Нечипір було трохи наклепав на мене, але якось непродумано він сказав, що під час мого антирадянського виступу були присутні: Власюк Василь і той же самий Михальчук Федір, отже потрібні були ідентичні підтвердження його наклепу Власюком Василем і Михальчуком Федором. Але Власюк Василь виявився порядною людиною і не підтвердив Нечипірових наклепів. У Михальчука також щось не зіграло і він не підтвердив Нечипірових показів. А на очній ставці і сам Нечипір Власюк відмовився від своїх попередніх показів. Шиця і Михальчука неможливо було унешкідливити тому, що вони вперлися, наче б при моїй розмові з кожним з них не було більше нікого, хто б міг підтвердити ту розмову. На очній ставці Шиць зразу не міг і слова промовити, наче б йому в горлі кістка застряла, але після підбадьорення прокурора і слідчих він прийшов до себе і підтвердив свої наклепи. Правда, на так званій «очній ставці», його сховали за шафу і він говорив із-за шафи, так що мені вдалося якось на мить два рази зобачити тільки його носа, а очей я на тій «очній ставці» не бачив ані разу.

Михальчук Федір на очній ставці теж не зміг промовити ані одного слова, йому просто відібрало мову. Але його мовчанку потрактовано було за підтвердження попередніх показів. Всіх тих свідків ще до мого приходу закликали в кабінет слідчого і тільки після відповідної підготовки і підбадьорення викликали мене і відразу повищеним тоном застосовували до мене психічну атаку, щоб таким чином додати відваги свідкам. У тій психічній атаці проти мене взяв активну участь і молодий, тоді ще тільки стажуючий на посаду слідчого, тепер уже всім відомий як заслужений, всюдисущий слідчий Кольчик.

Перший місяць у Луцьку я сидів сам, пізніше до мене посадили якогось літнього чоловіка з Ромен. Його також, нібито, звинувачували за націоналізм. Він весь час говорив про неминучість третьої світової війни і «ждав зривів американських атомних бомб над Радянським Союзом». Але як я сказав, що війни між Радянським Союзом і Сполученими Штатами не буде, і що по суті я також проти війни і проти зривів американських атомних бомб над Україною і довів йому, чому саме я проти війни, то в нього відпала охота зі мною розмовляти і незабаром його забрали від мене.