Через кілька днів до мене знову посадили молодого поліщука, десь з-над самої Прип'яті. Його осудили на п'ять років за те, що в його хліві були закопані вбиті бандерівцями люди. Себто, звинуватили його по тій статті, яку в'язні глумливо називають: «Знав і не сказав». Все це робилося тоді, як він був ще малим хлопчиком, а осудили вже після армії, як він одружився і діток нажив.
Пізніше мене перевели до якогось хворого чоловіка, якого звинувачували за вбивства багатьох людей у його селі. Пізніше викликав мене начальник слідчого відділу і запитав:
— Вам оповідали ваші сокамерники, з котрими ви востаннє сиділи, за що їх звинувачують?
— Ні, не оповідали.
— Не оповідали, — протяжно, підкреслюючи таким чином свою недовірливість, сказав начальник слідчого відділу полковник Червяков, — тоді я вам оповім: «Цей молодий поліщук був свідком багатьох вбивств, які доконувалися бандерівцями в його хліві. А цей другий, середніх літ, сам, у своєму селі вбив біля двадцяти людей».
— А чого ви мені про це говорите, це ж до мене не має ніякого відношення.
— Ні, все це до вас має відношення і то велике, морально ви відповідальні за всі ті страшні злочини, бо ви були їх натхненником.
— Якщо так судити, то я був натхненником і для ваших колег, які під час війни 1941 року розстріляли без слідства і суда тисячі людей в Луцьку, Дубні, Рівному і Львові, бо я ж раніше був трибуном комуністичних ідей. Ні, не я, а ви своїми страшними злочинами відштовхнули мене від комуністичних ідей, а тих людей надихнули на ті злочини, за які зараз самі їх судите. Ви є причиною всіх тих страшних убивств, а не я, — піднесеним тоном відповів я начальникові слідчого відділу.
— Якщо ви, Шумук, не переоціните цінностей, то вам буде дуже погано, — погрозливо сказав начальник слідчого відділу і розпорядився, щоб мене забрали.
Суд наді мною був призначений на 5 травня 1958 року…
Суд наді мною був призначений на 5 травня 1958 року. Чотири озброєних конвоїри привели мене у будинок обласного суду. У залі суда було пусто. Пізніше появився прокурор з якоюсь молодою жінкою. Вони йшли в парі і про щось весело між собою розмовляли і сміялися. Підійшовши напроти мене, прокурор повернув наліво і зайняв своє місце державного звинувача, а жінка повернула направо і сіла спереду мене. Тоді мені стало ясно, що на її долю в тому спектаклі припало грати ролю мого захисника. Мені стало цікаво, як же вона зіграє ту свою ролю. Як звернеться до мене, і що вона буде мене питати та що радитиме. Але вона все ще кокетливо усміхалася до прокурора, а на мене навіть і не глянула.
Незабаром почулася команда: «Встати!» Всі піднялись, тобто я і мій «захисник». Ввійшов з бічної кімнати голова суду з двома засідниками і моєю судовою справою під рукою.
Занявши свої місця за столом, голова суду, Бєлов, почав читати звинувальний акт. Цей акт в основному спирався на покази свідків. Після зачитання звинувального акту, голова суду почав допитувати свідків. Першого допитував Шиця. На суді Шиць у повності підтвердив свої попередні покази, зложені капітанові КҐБ Крамському. Пізніше суд допитував Михальчука Федора. Михальчук на суді, так само як і на «очній ставці», не зміг сказати жодного слова. Але на останній запит голови суду, який буквально звучав так: «Чи ви, Михальчук, підтверджуєте свої покази, дані вами на попередньому слідстві?»
— Так, підтверджую, — підтвердив Михальчук, і та його відповідь повністю вдовольнила суд.
Після допиту свідків, суд дав слово мені. Я у своєму виступі на суді посилався на те, що у всіх моїх рукописах, забраних у мене на квартирі, і листах, перехоплених органами державної безпеки, не було не тільки закликів до боротьби з радянською владою, а навіть найменшої згадки про неї. А що до свідків, то їх покази є суцільною вигадкою, грубо зредаґованою капітаном КҐБ Крамським і підписаними так званими свідками. Ось, наприклад, Власюк Нечипір дав покази на мене, що наче б то я у присутності його і Власюка Василя та Михальчука Федора, повернувшись з неволі, виступав з наклепами проти радянської влади і колгоспної системи, але на очній ставці зі мною він відмовився від своїх показів. Це трапилось тільки тому, що його вигаданих показів не підтвердив Власюк Василь і Михальчук Федір. Отже, коли б Шиць Яків і Михальчук у своїх показах проти мене були зіслалися на присутність людей при наших зустрічах, то їм також прийшлося б відмовитися від своїх вигаданих показів з тих же самих причин, що й Власюкові Нечипорові, бо присутні люди при наших зустрічах не змогли б підтвердити їх вигадок. Але вони, разом з капітаном КҐБ Крамським, знали про те слабке місце і тому вперлися, що наче б то при наших випадкових зустрічах нікого більше не було. Наче б я з кожним з них зустрічався тільки сам на сам.
Читать дальше