Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Довго я ходив по камері від дверей до вікна і, мов очманілий, роздумував про це, чи це жарт, чи дійсність, але на превеликий жаль, це була дійсність, сама справжнісінька дійсність, так як дійсними були ґрати, замки і жорстоко холодний погляд наглядача. У тяжких кошмарних роздумах я заснув і уві сні бачив кошмарні сни. Пробудившись вранці, я почував себе на волі, але як тільки зиркнув на вікно і двері, то в ту ж мить мене немов би гострим ножем пронизало. Ті страшні символи жорстокости і ганьби роду людського ще ніколи не були для мене настільки пронизливі і вимовні, як тим разом.

Після провірки і сніданку мене викликали на допит. Забряжчали ключі. Заскреготав замок. Відкрилися двері. Я вийшов. Два наглядачі схопили мене під руки і повели на другий поверх. У маленькому кабінеті за письмовим столом сидів слідчий Мороз. Цей тісний кабінет дуже сильно підкреслював об'ємну комплексію слідчого. У своєму кабінеті він виглядав справжнім велетнем.

За спиною слідчого в кутку стояв маленький сейф, а в куточку справа на стіні висів портрет Хрущова. Направо від дверей стояла шафа, а на ній зверху стояв великий портрет Сталіна.

Капітан Мороз велів мені сісти на стілець у кутку зліва від дверей напроти стола. Сталін холодно і жорстоко дивився із зміненого місця на капітана Мороза, на мене і портрет Хрущова, поміщений на його місце.

— Ну, почнем, — проревів капітан Мороз, вимовно глянувши на портрет Сталіна, на який саме тоді дивився і я.

— У своїй практиці ви продовжуєте його лінію, але коли б він встав, то однак він би вам не простив того, що ви зі страху зняли його з його місця. Він любив тих боягузів, що боялися тільки одного його і за нього йшли на смерть, а ви ж усі не дрогнули, і ніхто з вас навіть і слова не сказав на захист його, — сміючись, сказав я.

— Мовчать! — заревів Мороз і вискочив із-за столу.

Я замовк, а Мороз потряс своїми величезними кулаками в мене над головою декілька хвилин. Пізніше, сівши на своє місце, після довгої мовчанки сказав:

— Ты испортил мне всё настроение, ты понимаешь это или нет?

— Прошу не тикати зі мною, — сказав я.

Після тієї схватки Мороз перейшов на «ви» і почав ставити питання по справі згідно папірця, на котрому були записані питання.

Після кожної такої схватки я клявся сам собі, що більше ніколи не стану з ним заводитись, бо по суті в тій гостроті не було нічого розумного. Найрозумніше, то це якнайменше з ними розмовляти, все це я зрозумів, але притримуватись такої лінії не зміг і тим самим робив гірше тільки сам собі.

Слідчий капітан Мороз також почав морочити голову норильською забастовкою. Йому потрібна була організація ОУН в каторжанському лагері. На письмовому столі в Мороза лежала грубезна моя лагерна справа, в якій були підшиті всі доноси на мене аґентури ЧК. Оце ж на основі тих доносів слідча група і хотіла розкрутити судову справу за організацію ОУН в каторжанському лагері та за організування нею страйку. Виготовили більше 100 листів із запитаннями до всіх тих бувших каторжників, які згідно доносів аґентури, зналися зі мною, і розіслали їх по місцях проживання тих людей, щоб там їх допитали, але вся та затія нічого їм не дала. Ніхто, ані один не дав на мене обтяжуючих показів, і тому їх покази навіть і не підшили в мою справу.

Через місяць мене перевели в камеру до двох якихсь людей. Один був привезений з Мордовських лагерів на якесь дослідство, а другий з Дніпропетровська, з побутового лагера. Цей другий був привезений зумисне під мене. Він говорив, що йому закидають розкидання націоналістичних летючок на станції П'ятихатки. Крім того, цей «романіст» оповідав багато всяких «романів» про свою співпрацю з націоналістами. «Романи» творити він умів не найгірше.

Вся моя переписка суттєвого значення не мала. Зліпити ОУН в лагері каторжників у Норильську також не вдалось. Капітан Мороз з кожним днем бісився все більше і більше. У одному моєму листі до Пащака Славка знайшли «крамолу». Вона звучала приблизно так: «Оце, Славку, після Вашого від'їзду, якось зовсім несподівано для мене, мій син запитав: «Тату, чому це Албанія така мала, але незалежна, а Україна велика і залежна від Росії?» Це вже ознака, що син починає мислити». 3 приводу тієї «крамоли» в моєму листі, перефотографованому ними, капітан Мороз скакав до мене з кулаками, мов звір. Сина також з того приводу КҐБ викликало і допитувало два рази. Виявляється, що сама свідомість дітей свого підневільного положення є страшною для них. Невдоволення соціяльним ще й навіть політичним ладом, це ще не найстрашніше, найстрашніше являється самоосвідомлення підневільности свого народу і невдоволення своїм положенням. Таке пробудження найстрашніше і тому вони так гарячково шукають збудників тієї свідомости. Тому саме капітан Мороз почав погрожувати мені тим, що вони посадять зі мною на лаву підсудних мою дочку і сина.