Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

На початку слідства прийшов начальник обласного КҐБ і всі його заступники. В першу чергу до мене застосували перехресний спосіб питань, який полягає на послідовності питань різними людьми з різних пунктів. Серед тих питань багато є зумисне чепуховних, а одне або два серйозних. Психолог у такій ситуації легко може вловити, як піддопитний реаґує на фіктивні закиди, і як на справжні. Берегтися від тієї ловушки дуже важко. В таких ситуаціях може допомогти тільки іґнорування всієї тієї затії і невідповідання на всі їх питання. А я не відповідав вибірливо лише на окремі питання.

Перших дві доби слідство вів Свердлов, а Гура писав протокол. Вони допитували мене майже безперервно дві доби, не випускаючи з кабінета. Першу добу мене допитували в основному по поводу моєї переписки. КҐБ намагалося всі незбагнені і неясні для них місця в нашій переписці з'ясувати на допиті, тобто «видушити» з мене роз'яснення листів у такій формі, яка б підпадала під дев'ятий чи одинадцятий пункт 54-1 статті карного кодексу.

Окремі місця з Пащакових і Семенюкових листів, писаних мені, вони вичитували і також вимагали пояснень. В одному з своїх листів Семенюк написав приблизно так: «Оце я їздив у відпуск у Татри, а повертаючись назад, відвідав Краків і Освєнцім. В Освєнцімі оглядав побудований німцями табір смерти. Все там зроблено по-німецькому, капітально і добротно, судячи по їх роботі, можна було думати, що вони там обосновувались назавжди. Оглядаючи печі, в яких німці палили людей, то мені чомусь аж не вірилось, що цей народ, який видав Бетховена, Штравса, Баха, Геґеля, Ґете і Шіллера, міг народити таких страшних катів, як Гітлер, Гімлер і їх криваве ґестапо. Рядом біля тих печей стоїть начорно покрашена шибениця, на якій був повішений перший начальник того лагера. Добре було б, коли б сюди приїхали начальники лагерів і тюрем Луцька, Львова, Дубна, Ровна, Вінниці, Норильська, Колими, Воркути і Караґанди і подивилися на цей експонат…» А пізніше додав: «Миру на світі не буде так довго, як довго буде існувати несправедливість».

Прочитавши цього листа, Свердлов сказав:

— Його обурення по адресу німців ясне і зрозуміле, але вот скажіть, чого він сюди вплутує наших начальників тюрем і лагерів, чому їм, на його думку, треба їхати туди дивитись, на ту шибеницю.

— Питайте автора, чому він так написав, я ж тут ні при чому.

— Виявляється, що ви боягуз, боїтесь навіть сказати, про що тут йдеться, тут же ясно, що Семенюк має на увазі розстріли під час війни у наших тюрмах і розстріли в лагерах під час ваших бунтів. Ми розстрілювали і будемо розстрілювати. На випадок війни ніхто, ані один з вас, не уникне нашого зоркого ока і караючого меча, — заносчиво і злорадно сказав Свердлов.

— Я не сумніваюся в цьому, але у війну і ви нічим не ґарантовані і взагалі убивства смакують тільки нелюди, садисти, — відповів я.

— Ех шкода, що ти мені не попався хоча на десять років раніше. Взять би тебе у два шомполи, то тоді б ти по-іншому заговорив, — із жалем у душі і тугою за старими порядками сказав Свердлов.

Після тієї нашої перебранки з Свердловим піднявся майор Гура і, підійшовши до мене, сказав:

— Ми стараємося тебе спасти, вирвати з того спруту, який тебе засмоктує, а ти вперся як віл і сам собі петлю на шию закидуєш. Що, коли було, то було, але як уже попався сюди, то тут треба викладати сюди, от сюди на стіл усе, зрозуміло?!

— Я не знав про те, що ви арештовуєте людей для того, щоб їх рятувати, а вони безталанні, відмовляються від вашої добродійности.

— Ви ще не арештовані, у вас є час ще подумати над тим, щоб більше не бути арештованим. Все у ваших руках, все залежить тільки від вас, — лагідно сказав Свердлов.

— Завтра ви маєте повернутися додому з шифером і ніхто ніколи навіть і не знатиме про те, що ви у нас були, а через декілька місяців зможете зайняти посаду управляючого вашого відділення радгоспу, — додав Гура.

— Це знову натяк на підлість?!

— Якщо ми пропонуємо вам службу, на якій ви зможете принести найбільшу користь для свого народу, то це не є натяк на якусь там підлість, — сказав Свердлов.

— Ті, що весь час розмовляли з людьми шомполами, говорити про добро народу не мають права, це лицемірство, — відповів я.

— Ми розмовляли шомполами з бандитами, не з людьми! — закричав Свердлов.

— Ваше визначення хто бандит, а хто не бандит, для мене не має ніякого значення.

— Добре. Зараз уже чотири години ранку, у вісім зустрінемося знову. Бажаю вам до восьмої години порозумнішати, — сказав Свердлов.