Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— А ви до кого?

— До обласного начальника по оргнабору і переселенню Левковцева, — сказав я.

— Нарешті! А я їжджу по всьому городі за вами, я ж і є Левковцев, сідайте в машину, — радісно сказав брюнет у шкіряному пальто і показав на відкриті двері машини чорний «ЗІМ». Я спокійно підійшов до машини. Два молодих хлопці вправно вскочили в машину, а тоді сів я і поряд біля мене цей же брюнет в шкіряному пальто. «ЗІМ» рушив і помчав. Всі мовчали. Я відразу зрозумів, до чиїх рук потрапив, але назовні того не виявляв. Поскільки я не займався ніякою політичною діяльністю, то в мене навіть і в гадці не було про те, що мене зможуть за щось звинуватити, тому я і був зовсім спокійний.

— Ви, Лаврентійович, ночуватимете в Дніпропетровську? — запитав брюнет в шкіряному пальто.

— Я не знаю, чи механік сьогодні встигне полагодити всі свої справи і завантажити сільхозмашини, чи ні, якщо встигне, то поїдемо сьогодні.

— А в вас тут у Дніпропетровську є де ночувати?

— Є.

— А де і в кого? — спішно запитав брюнет.

— По вулиці Дімітрова у Маслянки Макара.

— А де він працює? — знову дуже спішно запитав брюнет.

— На металюрґійному заводі імени Петровського.

Після тих запитань знову настала напружена мовчанка, а машина мчала все швидше та швидше. Попереду завиднілися залізні ворота і вартовий. Чергуючий, зобачивши «ЗІМ» із знайомими йому номерами, відкрив ворота і ми в'їхали на подвір'я із задньої сторони якогось масивного будинку, який мав вигляд підкови. «ЗІМ» підвіз нас під самі двері. Брюнет спішив якомога швидше доставити мене на місце «призначення». Ми ввійшли в просторий вестибюль і відразу повернули на сходи. Один з моїх супутників пішов уперед, а двоє ішло з-заду, це вже явно свідчило про те, що зі мною поводяться так, як з заарештованим.

На четвертому поверсі брюнет відімкнув свій кабінет і жестом руки велів йти в кабінет. Кабінет був просторий, більше тридцяти квадратних метрів; майже посередині стояв великий письмовий стіл і напроти буквою «Т» стояв менший стіл. 3 лівого боку під стіною стояв великий масивний сейф, а з правого — диван.

— Роздягайтесь і сідайте, — розпорядився брюнет, а сам, роздягнувшись і повісивши пальто, швидко десь побіг. Зі мною залишився молодий хлопець. Він сів напроти мене за малим вузеньким столом і, наче б між іншим, став розпитувати, як мені подобається Дніпропетровськ та які ще я знаю міста. Питав, чи був я у Львові і Ужгороді. Зваживши ті питання, можна було думати, що мене підозрівають у справах переходу границі в Угорщину з метою участи в угорських подіях. У міжчасі ввійшов брюнет і безмовно дав мому співбесідникові якийсь сигнал і в ту ж мить знову десь пішов. Внаслідок того сигналу мій співбесідник попросив мене пред'явити документи. Я вийняв бумажник і хотів дати йому свій паспорт, але він жадібно вирвав від мене з рук весь бумажник і, поспішаючи, почав переглядати в бумажнику всі мої папери, але не знайшовши там ніякої крамоли, повернув мені все назад. Незабаром прийшов брюнет і велів мені йти за ним. Ми перейшли в другу, значно меншу кімнату. Там брюнет велів мені сісти зліва під стіною. Я мовчки сидів, а брюнет ходив по кабінеті і питливо з-під лоба поглядав на мене. Раптом, підкреслено владним кроком, наче б для утвердження своєї влади у тому страшному будинку, ввійшов у кабінет середнього зросту і середнього віку русявий чоловік.

— Добрий день, пане Шумук, — привітно глянувши на мене, сказав русявий.

— Добрий день, — відповів я. — Коли ж це ви ввели в себе таку форму звертання?

— Вас же ваші друзі у листах величають так, — насмішкувато сказав русявий.

— Насамперед я повинеи знати, з ким я маю справу і по якому закону ви читали мої листи? — запитав я.

— Зараз ви, пане Шумук, знаходитесь у контррозвідці, а контррозвідникам питань не ставлять, а навпаки, ми будемо ставити питання вам. Зрозуміло?! — сказав русявий.

Брюнет, який відрекомендував себе Левковцевим, насправді був майор Гура. Тоді він займав в обласному КҐБ Дніпропетровської области посаду заступника начальника оперативного відділу. А русявий тоді був також майором, по прізвищу Свердлов. Він займав посаду у республіканському КҐБ, також заступника начальника оперативного відділу.

— Я не розумію, на якій підставі ви взяли мене сюди і чого ви від мене хочете?

— Не спішіть, тут ви дізнаєтесь про все основне, щоб добре осмислити, куди ви попали і подумати про те, що благополучно звідсіля виходять тільки розумні і зговорчиві люди, — сказав Свердлов.