Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

На протязі восьми місяців мого проживання у Слов'янці я працював як віл від сходу сонця аж до темної ночі. За той період я нічого не читав і не писав. Переписку з друзями скоротив до мінімуму. Одного разу зовсім несподівано до мене приїхав Славко Пащак. Ми по-дружньому привітались, пообідали і почали розмовляти про свої особисті справи. Виявилося, що і в Славка положення було не краще від мого.

Він їхав з Одеси в Донецьку область шукати роботи. 3 Одеси його гонили. Тоді нашому братові, бувшим політв'язням, ніде не давали спокою. Мене наче б не рухали, але якийсь підозрілий тип часто приїздив до контори дирекції радгоспу та в наше правління і вивчаючо-допитливим поглядом приглядався до мене. Довголітнє переслідування поліцією всіх систем виробило в мене якесь органічне відчуття поліцейського ненависного ока. Тоді я навіть не уявляв, за що до мене можна придиратись, але переслідуючий погляд поліцейського ока відчував безперервно, воно ходило за мною як тінь. Павутину аґентури, обсновану навкола мами і дочки, також було явно помітно. Ту роботу поліцейської «машини» я відчував з кожним днем все більше й більше. Кільце змикалося.

18 листопада 1957 року підвечір, на наше подвір'я під'їхав легковою машиною директор радгоспу в товаристві ветеринара. Вискочивши з машини, дружньо привітавшись, директор сказав:

— Оце тільки що з Дніпропетровська дзвонив мені Левковцев з приводу шиферу. Шифер для вас на хату у нього вже є. Оце завтра удосвіта до Дніпропетровська буде йти наша вантажна машина на сільгоспоборудування для ферми і по дорозі забере вас, то може відразу привезете і шифер.

— Гаразд, я буду ждати вашої машини.

— Як я бачу, то ви уже хату майже закінчили.

— Та ось уже живем, хоча ще не оштукатурений потолок і немає підлоги.

— Якщо вже потолок одранкували, то і заштукатурите, а щодо підлоги, то зміряйте, скільки треба дощок і напишіть заяву, то вже якось викроїмо вам і підлогу, — сказав директор.

Словом, директор того разу був вийнятково увічливим і щедрим; це його обнадіювання мене аж здивувало. І насправді, другого дня, 19 листопада, ще вдосвіта біля хати зупинилась вантажна машина. Я відкрив двері і всіх з машини запросив до хати. Їх було шестеро: чотири мужчини і дві жінки. Зобачивши, що двох молодих непогано одягнених мужчин дуже пильно стежать за моїми рухами, у мене з'явилась підозра, і я на якусь мить подумав собі: «А може це з тим шифером зв'язана якась поліцейська затія?!» Але зараз я ту свою підозру розвіяв, думаючи, якого їм біса треба від мене, я ж весь відданий будові хати, присадибній господарці і роботі в радгоспі. І насправді, вийшовши з лагера, я не займався і не думав займатися політичною діяльністю. Тоді для мене були вже далекими всі існуючі в нашому народі ідеології. Я зненавидів тоталітаризм у всіх його проявах, як у інтернаціональному, так і в націоналістичному, і тому рішив стати осторонь від громадсько-політичного життя. Однак, я вважав своїм обов'язком осмислити і проаналізувати всю свою попередню громадсько-політичну діяльність і рухи, в яких я діяв. Для тієї мети я всюди і вишукував відповідні матеріяли.

Головний механік радгоспу їхав у кабіні разом з шофером, а дві жінки і двоє мужчин їхали разом зі мною у кузові. У Дніпропетровську ми зупинилися перед будинком управління радгоспами. Механік пішов до правління, а ми сиділи в кузові. Будинок правління стояв метрів сімдесять від вулиці. Я нетерпляче чекав, коли ж нарешті повернеться механік, щоб домовитися з ним, де їх шукати після полагодження своїх справ по поводу шиферу. Але механік не спішив. А я з правління не зводив очей і всіх виходячих звідтам вивчаючо проводив очима. Всі заходили туди і виходили звідтам по-діловому, по-робочому, за вийнятком лише одного брюнета мого віку у довгому шкіряному пальто. Цей брюнет, який уже не раз оглядав мене на подвір'ї дирекції нашого радгоспу, йшов з обласного правління радгоспів зовсім не по-діловому, він помаленьку перевалювався з ноги на ногу, немов би вагався, чи йти далі, чи вертатися назад. Але все ж таки він ішов і, наче б байдуже, дивився на нас. Вийшовши на вулицю, він повернув ліворуч, і пройшовши метрів п'ятдесят, став за машиною «ЗІМ» і продовжував дивитись за нашою машиною. Цей тип всією своєю поведінкою знову навів на мене душевний неспокій. Але поскільки я не займався ніякою антирадянською діяльністю, то потому відігнав від себе і ту підозру.

Нарешті повернувся наш механік і ми під'їхали до держбанку. Механік пішов у держбанк, а я в облвиконком до облуповноваженого по оргнабору і переселенню Левковцева. І ось, коли я тільки простягнув руку до дверей облвиконкому, в ту ж мить десь взявся той же самий брюнет в шкіряному пальто і запитав: