Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

У Любомлі на станції з'їхалися переселенці з трьох районів. Для нас було виділено декілька чотириосних вагонів. У Дніпропетровську область їхали тільки одні ми, всі інші переселялись у Крим. Начальник по оргнабору і переселенню велів нам завантажуватись у той вагон, що був призначений до Криму.

— Так ми ж призначені в Дніпропетровську область, а не в Кримську, — говорив я йому.

— Від нас більше ніхто в Дніпропетровську область не їде, а дати для вас окремого чотириосного вагона я не можу. Сідайте до тих, що їдуть у Крим, а в Ковелі перевантажитесь у той ешелон, що йтиме у Дніпропетровську область, — сказав начальник по оргнабору і переселенню. Виходу не було. Ми змушені були завантажитись разом з кримчанами. Залізничне начальство відмовилось нас перевантажувати у дніпропетровський ешелон, як у Ковлі, так і в Ківерцях. І так, у силу обставин, ми поїхали в Крим.

У Ковелі сформувалося три ешелони переселенців, один направлявся в Крим, другий в Херсон, а третій у Дніпропетровську область.

Із станції Джанкой наш вагон направили по напрямку Керчі, в район Семіколодязів, на залізничну зупинку Петрова. На цій зупинці всіх з вагону розвантажили, залишились тільки ми. Кримська область нас не прийняла і відправити на місце призначення за свій рахунок також не хотіла. А залізничне начальство за простої вагона начисляло гроші. І так «безпризорними» ми стояли дві доби. На третю добу вранці я вислав телеграму до Києва начальникові по оргнабору і переселенню при Раді Міністрів, Могилі. У час дня з Києва прийшла команда негайно відправити наш вагон у Дніпропетровську область на станцію Межову, згідно нашого призначення. 25 березня ми вже були в селі Слов'янка.

Поселили нас у одної вдови, у маленьку кімнатку на 9 квадратних метрів. Через кілька днів я пішов у колгосп на роботу. Призначили мене прицепщиком на трактор. На цій роботі я простудився і захворів. Пізніше пішов у будівельну бриґаду.

Правління колгоспу виділило нам плян і ми викопали траншеї під хату. Через тижнів три дочка поступила на роботу у районну лікарню медсестрою. Син також почав ходити в колгосп на роботу.

Десь під кінець квітня приїхало з району начальство і скликало загальні збори. Йшлося про те, щоб колгосп ім. Щорса перевести в радгосп. У тому пляні виступав голова райвиконкому і голова колгоспу. На збори прийшли в основному колгоспниці і всі в один голос кричали: «Ми не хочемо переходити в радгосп. Ми ж колгосп самі організували, він для нас рідний і ми не хочемо ніякого радгоспу».

Але начальство не відступало від свого. Розпочалися індивідуальні бесіди з найбільш упертими. Почулися навіть загрозливі натяки, як наприклад: «Прийдеться пошукати, хто це так каламутить воду» і так далі. І так нарешті проголосували за радгосп.

Для мене радгосп був більше сприйнятний, ніж колгосп. У радгоспі був восьмигодинний робочий день і з радгоспу легше можна було вирватись, ніж з колгоспу, а для мене мало це величезне значення, бо я весь час носився з думкою виїхати десь із села. Я хотів лише там побудувати хату. І ждав поки дочка поступить в інститут.

Але радгосп будувати хати не брався. Директор радгоспу говорив, що в них немає дозволу на будову хат для переселенців. А на квартирі жити далі було неможливо. Ми вибралися на виділений нам присадибний участок і там жили під відкритим небом. Там нас пекло сонце і мочив дощ. Нелегко нам було, але ми терпеливо переносили все. Однак таке існування ставало щораз більш нестерпним, треба було щось робити. Директор радгоспу побудував собі розкішний дім, і йому було байдуже, що ми живем під голим небом. Голова райвиконкому також такими справами не цікавився, йому потрібний був плян по здачі зерна державі, а про житла для людей йому голова не боліла. Про такі справи вони навіть і розмовляти не хотіли.

Про своє скрутне становище я написав у Дніпропетровськ начальникові по оргнабору і переселенню при Облвиконкомі, Левковцеву. Левковцев написав відповідне письмо райвиконкому і директорові радгоспу. Але ані директор радгоспу, ані голова райвиконкому це відношення Левковцева не взяли до уваги. Тоді я написав у Київ начальникові по оргнабору і переселенню при Раді Міністрів, Могилі. І лише внаслідок натиску Могили райвиконком відпустив мені необхідну кількість лісу і директор радгоспу дав необхідний транспорт для перевозки будівельних матеріялів на хату. За літо я хату побудував і тимчасово вкрив очеретом під листок, з розрахунком, що пізніше вкрию шифером. На шифер я написав заяву в дирекцію радгоспу.