Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— У вас немає ніяких підстав мене арештовувати, і я на ніякий зговір з вами не піду, — сказав я.

— Якщо ви, пане Шумук, виявитесь незговорчивим, то це буде тільки для вас гірше і тоді нам доведеться пред'явити вам підстави на арешт. Подумайте, пане Шумук, подумайте добре, бо через своє безглузде упорство вам прийдеться туго сісти, дуже туго і надовго, я говорю вам це з повною відповідальністю за свої слова, — сказав Свердлов.

— Прошу не ображати мене, на змову з вами ідуть лише тільки підлі люди, які не поважають навіть і самі себе, в яких немає нічого святого. Я однаково зневажаю, як тих, що співпрацювали з польською дефензивою і німецьким ґестапом, так і тих, що співпрацюють з вами, всі вони одного покрою люди і дуже часто буває, що одні й ті самі служать всім.

— Що ж, тоді будемо говорити по справі, — сказав Свердлов і розкрив червону папку. У папці були фотокопії з моїх листів до Пащака Ярослава, Павлишина Луки і Семенюка Степана з Польщі. У тій папці були фотокопії і з їхніх листів до мене. У тій своїй переписці ми ніколи ніде й словом не згадували про радянський устрій чи про комунізм та про ставлення до нього. Навпаки, я у своїх листах коротенько писав про своє ставлення до некомуністичних політичних партій на західніх землях України і до всього того, що в останні роки мало місце в лагерах. До всього минулого, пережитого я підходив критично і строго об'єктивно. Але, на жаль, об'єктивного ставлення не терплять всі, як комуністи, так і націоналісти. Всі люблять витикати пальцями одні на других і всі в однаковій мірі не люблять слухати правди про самих себе. А я ж знаю в однаковій мірі як одних, так і других. І я зустрічав хороших людей, відданих моєму народові, в обох тих антагоністичних таборах, але на превеликий жаль, вони ніде не мали вирішального значення. На ведущі місця всюди пробивалися кар'єристи, жадні необмеженої влади і вкрай нетерплячі навіть і до найменших критичних зауважень. Скромних і хороших людей всюди відштовхують на другорядний плян. Ми ще не навчилися цінувати справжню скромність.

Свердлов зробив відповідну вибірку з фотокопій і ставив до мене питання по змісту окремих слів, речень і абзаців у моїх листах. На основі написаного мною у листах, він намагався витиснути з мене те, що йому не вистачало для підведення під ту саму статтю Уголовного кодекса. Свердлов з усіх сил намагався зліпити групову справу, а я боровся, щоб не допустити його до того злочину. Але хоча я й мав уже немалий досвід, однак мушу признатися до того, що і я у слідстві допустив помилку. Я боровся за те, щоб нікого не заплутати, але зате я заплутався сам. Мені ні в якому разі не треба було в жодний спосіб роз'яснювати чи виправдувати своїх листів. У таких випадках не треба давати ніяких відповідей і взагалі на слідстві не треба відповідати на закиди слідчим. Кожне питання редаґує слідча група на чолі з начальником слідчого відділу, отже ті питання є редаґовані з такою впередженістю і тенденційністю, що як би на них не відповідав, то однак у тих відповідях себе ставиш у позицію винуватого і рано чи пізно почнеш заплутуватися.

Ось, наприклад, слідчі органи в першу чергу люблять редаґувати і смакувати таке питання: «Когда и при каких обстоятельствах вы стали на путь борьбы с Советской властью, рассказывайте?» Отже, така редакція питання відразу ставить піддопитного в положення винуватого. Вам ще не доведено ніякої вини, а таким питанням до вас звертаються вже як до винуватого, бо в питанні йдеться не про вашу вину, а про час її начала та обставини.

На таке питання ні в якому разі відповідати не можна. Можна лише відповісти в загальному в такій формі: «Ви мене арештували, так ви й доведіть мені мою вину, а я буду захищатися перед відкритим судом». І такої позиції треба триматися до кінця. Але тоді я не зміг свою справу, якщо це взагалі можна було назвати справою, наставити на такий рівень. Я свої помилки на слідстві осмислив пізніше, але мені легко до них признаватись, бо від моїх помилок у слідстві ніхто не потерпів крім одного мене. Я не заплутав у свою справу жодної людини, моя помилка лежить у тому, що я все ж таки відповідав на їх питання, хоча і заперечливо, але відповідав, а тим самим визнавав їх за правомірних бути критерієм вини чи невинности. А насправді, як можуть визначати вину чи невинність ті органи, які за всю історію свого існування зробили в кільканадцять разів більше злочинів і страшніших перед своїм народом від усіх антикомуністичних організацій разом узятих. Самих лише справжніх комуністів в Радянському Союзі більше розстріляно і замучено в лагерах, ніж всіма антикомуністичними режимами в світі, разом узятими, а про простих трударів, то вже й говорити нічого — їх загинуло без найменшої вини мільйони.