Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— Підем, — кивнувши головою, сказав Гура.

У кабінеті майора Гури двоє молодих хлопців грали в шахмати. На появу Гури вони в одну мить підірвалися на струнко. Гура рукою дав знак. Вони посідали на свої місця і пильно подивилися на мене.

— Оце тут на дивані ви, Лаврентійовичу, відпочивайте. Надіюсь, вам ці хлопці заважати не будуть, — сказав Гура і вийшов. «Хлопці» продовжували грати в шахмати, а я дрімав.

У вісім годин знову появився майор Гура і, привітавшись, увічливо запитав:

— Що вам, Лаврентійовичу, принести на сніданок?

— Я хочу тільки пити. Принесіть чаю.

Мені принесли дві склянки чаю, хліба, ковбаси і масла. Після сніданку мене покликали в той же самий сусідній кабінет. Там на мене ждав уже Свердлов.

— Як же спалося, Даниле Лаврентійовичу? Ви вже поснідали?

— Так, поснідав.

— Надіюсь, що ви, Лаврентійовичу, вже порозумнішали, — сказав Свердлов.

— Це не суттєво і не серйозно ви починаєте. Ми мислимо зовсім іншими категоріями, те, що по-вашому називається розумним і добрим, то по-мойому — дурним і підлим.

І так знову почалася безглузда перепалка, громи і образи.

Свердлову захотілося разом зі мною у тому ж кабінеті створити підпільну націоналістичну організацію, але як я категорично відмовився від тієї його брудної затії, тоді він взявся піднімати справу норильського страйку. Свердлов хотів довести, що страйк у третьому каторжанському лагері в Норильську організували українські націоналісти. Що серед каторжан діяла мною організована ОУН із всіма референтурами, з яких особливо активно діяла пропаґандивна, фінансова і СБ. 3 метою, щоб довести мені про те, що йому відомо все про роботу придуманої ними ОУН в Норильську, він сказав, з якого і по яке число та в якій хамері я сидів у Володимирі в тюрмі і процитував один нібито сказаний мною вираз, який звучав так: «Всюди, де тільки живуть українці, там і діє організація українських націоналістів».

Та цитата була мені відома. Її сказав в 1952 році у Норильську на цементному заводі Папчук Микола в розмові з Шевчуком Степаном. Це було сказано з наживною метою, а в опергрупу донесено, нібито це були мої слова. По тій фразі Свердлова мені було ясно, що він добре вивчив всю фіктивну інформацію лагерної аґентури в Норильську.

Але всі ті примітивні розмови до безтями самозакоханого Свердлова нічого йому не дали. Довести існування і діяння ОУН в Норильську на третьому каторжанському лагері нікому не вдалось тільки тому, що ОУН там не було, а тим більше СБ. Там діяла лише скромна, ні в чому не винувата, високогуманна «Самодопомогова організація» і діяла вона у всіх відношеннях блискуче. Свою діяльність у тій самодопомоговій організації я вважав вершиною всієї своєї громадської діяльности. Я горджуся нею як хорошим номером свого життя. Я горджуся і всією тою організацією взагалі і кожним її членом зокрема. Я горджуся всіма каторжанами третього лагеру. Вони мужньо і стійко боролись за свою гідність і життя, строго притримуючись високогуманних людяних норм.

20 листопада 1957 року у мене на квартирі було проведено обшук і забрано всі мої рукописи, а 21 мені пред'явили ордер на арешт. Ордер був виготовлений Волинським обласним КҐБ і підписаний волинським прокурором ще в червні місяці 1957 року. П'ять місяців плянували, поки зважились на цей безглуздий і злочинний крок, але все ж таки зважились.

21 листопада мою справу передали слідчому обласного КҐБ Дніпропетровської области капітану Морозу. Мороз — це здоровий, високий, плечистий, з грубими рисами обличчя, мужчина. Як пізніше виявилось, то, мабуть, тільки завдяки тим його зовнішнім ознакам йому і поручили ту «роботу», бо більше в нього не було жодних даних на цю посаду. Ерудиція нижче середньої, грубий, тупий і обмежений у всіх відношеннях.

Під вечір мене спустили в підвал, у внутрішню тюрму КҐБ. У тюрмі, згідно закону, на основі ордера мене приняли, заповнили формуляр, відпечатали пальці і впустили в камеру.

І знову тюрма. Знову залізні ґрати у вікнах, замки на дверях, бездушний і холодний погляд наглядачів, тюремна баланда і тюремний режим. У ті часи, коли я займався політичною діяльністю, коли я займався підпільними організаційними справами, то тоді я готовив себе на найжорстокіші евентуальності, тоді я все зустрічав спокійно, як належно, а ось цим разом все вийшло по-іншому. Я не займався ніякою діяльністю, я наставив було себе на мирне, спокійне життя трудівника-чорнороба, а тут вдруге знову арешт і знову тюрма. Отже і тому для мене був це дуже тяжкий удар. А тим разом ті ґрати, замки і холодна бездушність наглядачів пригнічували мене незрівняно сильніше від усього пережитого мною. Мені було дуже, дуже обидно. А інколи все це мені видавалося грубим жартом, і тоді я ще чомусь не міг повірити в те, що оце так зовсім ні за що могли арештувати і судити. Для мене тоді ще все це було просто немислиме.