Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Колись, ще перед другою світовою війною, за дорученням партії, Ґомулка займався профспілковою роботою, тоді він організував і керував страйками. У ті часи Ґомулка був насправді відданим борцем за справу трудового люду, за справу демократії, він тоді щиро боровся за підвищення добробуту трудящих і їх права у суспільно-громадському житті. Прийшовши до влади, він також намагався залишитися вірним своїм принципам служити трудовому люду і демократії, але тлінна сила влади зробила своє. Восени 1969 року, Ґомулка в жорстокий спосіб розгромлює виступи польської інтеліґенції, спрямовані проти наростаючої загрози диктатури. У тій крайньо антигуманній і антидемократичній реакції, Ґомулка вміло, завдяки своїй демагогії, мобілізував по своїй стороні робітничу клясу і підперся її підтримкою у своїй розправі з інтеліґенцією. А в грудні місяці 1970 року, Ґомулка, встановивши свою диктатуру у партії і уряді, робить наступ на життєві інтереси робочих, різко знижуючи їх життєвий рівень. Робітники всіх портових міст Польщі в знак протесту оголосили страйк і виступили на вулицях з протестами проти антидемократичної політики Ґомулки. А Ґомулка, той же самий Ґомулка, що перед війною піднімав робітників і організував їх до страйкової боротьби за підвищення зарплати, за демократію, і восени 1956 року по поводу познанських подій сказав, що робітнича кляса ніколи безпідставно за зброю не хватається, у грудні 1969 року дав команду поліції і війську стріляти по робітниках. Кривава розправа Ґомулки з робітничим клясом Польщі найкрасномовніше свідчить про те, що влада має у собі таку величезну змінну силу, перед якою не можуть устояти навіть і найкращі люди. Я забіг трохи наперед у своєму екскурсі по поводу подій у Польщі, Ґомулки і демократії, але щоб дати якнайчіткіший образ своїх міркувань по тому поводу, я інакше не міг того зробити.

Незадовго після унормування політичного положення у Польщі, у 1956 році виник гострий конфлікт на Суезькому каналі. Єгипет захопив Суезький канал. Англія і Франція виступили на захист своїх прав. Виникло сильне політичне напруження. Колгоспники на західніх землях України перестали працювати. Всі кинулися у магазини по сіль і мило. За два дні розібрали все. ЦК партії розпорядився у формі лекцій про міжнародне положення усім громадянам довести до відома, що конфлікт на Суезькому каналі у війну не розгориться, отже тому всім треба продовжувати трудитися на своїх місцяx. У наше село по тому поводу приїхав читати лекцію перший секретар райкому партії. На ту лекцію прийшов і я зі своєю дочкою. Говорив він гидким суржиком. Це була якась кострубата мішанина російської і української мови. А хід подій так переплутав, що коли б його виступ хтось записав на плівку і вислав у ЦК партії, то його в той же самий день зняли б з роботи. Але того ніхто не зробив і він залишився на своїй посаді.

Суезький конфлікт, зусиллям ООН, був налагоджений в користь Єгипту. Уряд Ідена в Англії подався до димісії. Новий кабінет міністрів за дорученям королевої сформував Мекміллен. Цей шотландець належав до тієї самої консервативної партії, що й Іден, але це не завадило йому бути іншої думки, ніж Іден, з приводу Суезького каналу і по цілому ряді інших питань. «Англійці роблять помилки так як і всі інші, але вони вміють їх виправляти краще від інших», — думав собі я.

Незабаром після Суезького конфлікту вибухло повстання в Будапешті, спрямоване проти диктатури Ракоші. До влади прийшов Імре Надь. Відлуння того повстання швидко покотилося і на наші землі. Колгоспники знову перестали працювати, а декотрі жінки почали навіть погрожувати зненавидженим ними бриґадирам і голові колгоспу. Тим разом ситуація заіснувала дуже складна. Напруження зростало з хвилини на хвилину. Бої у Будапешті і у всьому краї розвивалися у користь повстанців. Постала безпосередня небезпека виходу Угорщини з Варшавського пакту. Такий акт став би дуже небезпечним прецедентом для політики Радянського Союзу. І тому уряд Хрущова дав команду своїм військам, стаціонованим в Угорщині, придушити повстання. І повстання силою радянських військ було придушене.

Після тих кривавих подій в Угорщині, розпочався натиск на колишніх політв'язнів, звільнених з ув'язнення комісією. Нас почали всякими способами виганяти із західніх областей України. Від тоді місцеві власті почали явно вороже ставитись не тільки до мене, але й до моїх дітей. Витворилась дуже важка атмосфера. Біля хати була встановлена сліжка із завданням вислідити, чи до мене приїздять які чужі люди. Голова колгоспу почав налягати на мене, щоб я заходив у колгосп на роботу. Треба було кудись виїжджати. А куди саме їхати, то я й сам не знав. У Дніпропетровську жив один мій знайомий по комуністичному підпіллю, отож я й поїхав у Дніпропетровськ. Мій знайомий впізнав мене відразу з порога, хоча ми й не бачились сімнадцять років. Він був партійний, але прийняв мене дуже радо. Сім днів я шукав квартири і нарешті знайшов, але в пашпортному бюрі мені категорично відмовили прописку і дуже грубо і вороже відносились до мене. Цей безвихідний стан почав пригнічувати мене і відбирати охоту до життя.