Йосиф Сліпий - Спомини

Олексій Михайлович Бровкін (1906–1983) — генерал внутрішньої служби III рангу, родом з Путивля Сумської обл. У 1930 р. закінчив механічний факультет Сумського машинобудівного інституту. У 1930–1939 pp. працював на керівних інженерно-технічних посадах на заводі “Реммаштрест” у Харкові; у 1939–1951 — на партійній роботі в Харкові, Нижньому Тагілі, Києві. У роки радянсько-німецької війни працював секретарем міськкому КПРС у Харкові (1941–1942) та Нижньому Тагілі (1942–1945), у 1946–1951 — заступником завідувача відділу машинобудування ЦК КПУ. У 1951–1953 pp. був заступником міністра держбезпеки УРСР, з 1953 — в апараті ЦК КПУ. У 1954 р. став заступником міністра, а в 1956 — міністром внутрішніх справ УРСР. У 1962–1967 pp. працював начальником Київської вищої школи МВС СРСР. У 1968 р. вийшов на пенсію в ранзі генерал-майора та став першим головою новоствореної Організації ветеранів Центрального апарату МВС. Помер у Києві в 1983 р.

Наприклад, у “Споминах” Йосиф Сліпий називає “міністром” Сергія Даниленка-Каріна, співробітника НКДБ, що при зустрічі з ним представлявся уповноваженим у справах релігійних культів при Раднаркомі УРСР.

І пізнаєте правду , с. 20.

Іван Гриньох. Спомини Патріярха Йосифа // Літопис Голготи України , т. 2: Репресована Церква. Дрогобич 1994, с. 139–153 (спомини), 154–177 (дві скарги).

Див.: І пізнаєте правду , док. № 4–5, с. 161–184.

ГДА СБУ, ф. 6, спр. 67829, т. 10, арк. 278–293.

Медіоланський (або амброзіянський) обряд — один із західних літургічних обрядів, поширений у Міланській архиєпархії й названий за ім’ям єпископа Амброзія Медіоланського (340–397). Протягом історії папи не раз робили спроби уніфікувати цей обряд із римським. Однак у 1570 р. папа Пій V дозволив вживати поряд з римським також інші давні латинські обряди, що існували вже не менш як 200 років. Цим самим медіоланський обряд дістав офіційне визнання. Цей обряд двічі реформувався (вперше в часи Реформації, коли Карл Борромей намагався очистити його від римських впливів, а вдруге — після II Ватиканського собору), і в підсумку істотно зблизився з римським обрядом.

Франциск Хіменес (Francisco Jimenez de Cisneros, 1436–1517) — іспанський монах-францисканець, кардинал і державний діяч, що відновив давній мозарабський (іспанський, вестґотський) обряд, який склався в Іспанії та Південній Галлії ще за часів вестґотів. Цей обряд іноді називають ісидоріянським, бо в його розвитку важливу роль відіграли праці Ісидора Севільского (560–636). Після арабського завоювання та в період Реконкісти цей обряд був поступово витіснений римським. Тільки на початку XVI ст. кардинал Хіменес, єпископ Толедо, відродив мозарабський обряд, провівши ревізію богослужбових книг і переклавши обрядові тексти з ґотської мови на латину. Сьогодні мозарабський обряд використовується головно в єпархії Толедо та деяких інших містах Іспанії (Вальядолід, Саламанка та ін.).

Лат.: “вічне місто”.

У 1309–1377 pp. резиденція пап була не в Римі, а в Авіньйоні, і папи перебували в політичній залежності від французьких королів (т. зв. “Авіньйонський полон”).

Італ.: “місто Ватикан”.

Лат.: “in medias res” — букв, “до середини речі”, тобто до суті справи.

Георгій Маленков (1902–1988) — радянський державний і партійний діяч, близький соратник Сталіна. Родом з Оренбурга, із сім’ї дрібного службовця. Член ЦК КПРС (1939–1957), кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС (1941–1946), член Політбюро ЦК КПРС (1946–1957), член Оргбюро ЦК ВКП(б) (1939–1952), секретар ЦК КПРС (1939–1946, 1948–1953), депутат Верховної Ради СРСР 1, 2, 3, 4-го скликань. Після смерти Сталіна став головою Ради міністрів СРСР (8 березня 1953 — 8 лютого 1955). Влітку 1953 р. підтримав Микиту Хрущова у боротьбі проти Лаврентія Берії, однак його економічна програма не знайшла підтримки на Пленумі ЦК КПРС, і в 1955 р. він був знятий з посади голови уряду й переведений на посаду заступника голови Ради Міністрів СРСР та міністра електроенергетики СРСР (1955–1957). У червні 1957 р. Маленков разом з Вячеславом Молотовим та Лазарем Кагановичем спробував взяти реванш та усунути Хрущова з посади першого секретаря ЦК КПРС, за що був виведений зі складу ЦК. У 1957–1961 pp. працював директором Усть-Каменогорської гідроелектростанції та Екібастузької теплоелектроцентралі. У листопаді 1961 р. виключений з КПРС (і ніколи не поновлений) та відправлений на пенсію. В останній період життя навернувся на православну віру і служив паламарем у соборі Богоявлення в с. Єлохово під Москвою. Помер 14 січня 1988 р. Про нього див.: Р. К. Баландин. Маленков. Третий вождь Страны Советов . Москва 2007; А. Г. Маленков. О моем отце Георгии Маленкове . Москва 1992.