Йосиф Сліпий - Спомини

Рос.: “Збирайся з речами, швидко-швидко”.

Рос.: “за межі табору”.

Саранськ — місто на сході Мордовії, розташоване в центральній частині басейну річки Інсар (притока Волги), 500 км на південний схід від Москви. З 1934 — столиця Мордовської АРСР, політичний, економічний, науковий та культурний центр Мордовії.

Йосиф Сліпий був звільнений рішенням Президії Верховної Ради, яке було ухвалене 12 січня 1963 р.

Тут трапилася помилка у датуванні. Митрополит Йосиф Сліпий не міг висвятити Василя Величковського 4 січня 1963 p., бо в цей час він був ще в ув’язненні в Мордовії. Документ про його звільнення був підписаний щойно 26 січня 1963 p., а хіротонія Василя Величковського відбулася 4 лютого 1963 р. в готелі “Москва” (про це владика Величковський особисто розповів о. Іванові Дацьку). Так само й Іван Хома виправив “4 січня” на “4 лютого” при редагуванні машинопису А1.

Віталій Боровой (1916–2008) — видатний церковний діяч РПЦ, протопресвітер, доктор богослов’я, церковний історик, проповідник, родом із с. Нестеровка на Вітебщині, з селянської сім’ї. Закінчив Віденську семінарію та Варшавський університет, у роки Другої світової війни був секретарем Мінської єпархії, рукоположений на священика у 1944 p., був настоятелем собору в Гомелі, брав участь у відродженні Мінської семінарії, згодом став професором церковної історії в Ленінградській духовній академії. З 1959 р. став співробітником Відділу зовнішніх церковних відносин Московского патріярхату (у 1963–1995 — заступник голови Відділу). У 1962–1965 pp. брав участь у II Ватиканському соборі як спостерігач від РПЦ, був активним учасником підготовки вступу РПЦ у Всесвітню раду Церков та протягом 13 років (з 1962 р. з перервами) представляв РПЦ у цій Раді, беручи участь в усіх її Асамблеях. У 1973–1978 pp. був настоятелем Богоявленського собору в Москві, в 1980-1990-х — почесним настоятелем Воскресенської церкви в Москві. Помер 7 квітня 2008 р. На час своєї смерти був найстаршим за хіротонією священиком РПЦ. У 2006 р. вийшов збірник його проповідей: Виталий Боровой. Быть свидетелями Христа. Проповеди . Москва 2006.

“Спомини” першої та другої редакцій (типу А і В) містять у кінці власноручний підпис Йосифа Сліпого. У редакції А Йосиф Сліпий підписується просто “Йосиф”, а в редакції В вже бачимо поряд із підписом патріярший титул: “Йосиф Патріярх”. Оскільки Йосиф Сліпий прийняв цей титул щойно в 1975 p., то зрозуміло, що друга редакція “Споминів” була завершена вже після цієї дати, найімовірніше, в 1976 p., бо, як свідчить його тодішній секретар о. Іван Дацько, він сам бачив у 1976 p., як патріярх Йосиф переглядав і виправляв текст “Споминів”.

У редакції А1 Іван Хома вносить уточнення (відповідно до датування першого та останнього рукописних зошитів): “Написано від 10.7.1964 у Ватикані до 25.8.1964 в монастирі Отців Пассіоністів в Неттуно”. У другій редакції Споминів” (В) це уточнення ще докладніше: “Блаженніший Йосиф диктував ці спомини о. Іванові Хомі у Ватикані від 10 липня 1963, а закінчив 25 серпня 1964 в монастирі Отців Пассіоністів в Неттуно, недалеко Риму”. Це датування в обох редакціях, очевидно, додав секретар Йосифа Сліпого Іван Хома, коли передруковував текст “Споминів”. Його немає в рукописі. Навіть у машинописних версіях обох редакцій підпис Йосифа Сліпого стоїть перед цим додатком.

Див. додаток II, с. 461–463, 477–479 [у електронній версії — розділ “Меморіяли митрополита Йосифа Сліпого до папи Івана XXIII і папи Павла VI”. — Прим. верстальника ].

ГДА СБУ, ф. 6, спр. 67829, т. 10, арк. 231–277. Див. також: Йосиф Сліпий. Погляд на догматичні та історичні основи Греко-Католицької Церкви в Україні (Маклаково, Єнісейський р-н, Красноярський край, 1954) // Богословія , т. 56. Рим 1992, с. 1–53 (перевидання: Рим 1993).

ГДА СБУ, ф. 6, спр. 67829, т. 10, арк. 279–293.

Там само, арк. 295.

Іван Музичка. Листування Блаженнішого Йосифа. Значення, характер, цілі і мислі // Пам’ять століть 6 (39) (2002) 49–50.

Цю довіру Микола Підгорний заслужив тим, що влітку 1957 р. не підтримав спробу Молотова й Маленкова усунути Хрущова від влади.

В архіві сестер милосердя св. Вінкентія збереглося два рукописні варіянти цього тексту: чернетка, написана синім чорнилом з поправками Сліпого, та чистовий варіянт, переписаний самим митрополитом зеленим чорнилом. Ці два примірники Сліпий передав сестрі Меланії Куцині. Крім того, слід припускати, що був ще принаймні один примірник, який Сліпий вислав безпосередньо Миколі Підгорному.