Йосиф Сліпий - Спомини

Тут мається на увазі “уповноважений” Сергій Даниленко-Карін — про нього див. прим. 332 до “Споминів” [у електронній версії — прим. 491. — Прим. верстальника ].

Тут Йосиф Сліпий не дотримується хронологічної послідовности. Замітка у “Правді” та “Известиях” про УГКЦ появилася під час приготувань до похорону митрополита Андрея Шептицького 4 листопада 1944 р. і не містила ніякої вказівки на авторство Івана Полянського. Поїздка ж делегації УГКЦ до Москви та розмова з головою Ради у справах релігійних культів при Раді міністрів СРСР Іваном Полянським відбулася в грудні 1944 р.

Іван Полянський (1878–1956) — радянський державний діяч, майор держбезпеки. У 1921–1947 pp. був співробітником органів ВНК-ОГПУ-НКВС-МВС СРСР, з 1944 — начальник відділу 2-го управління НКДБ, в 1947 р. звільнений з органів за станом здоров’я. У 1944 р. став першим головою Ради в справах релігійних культів, яку очолював до смерти в 1956 р.

Див.: Е. Шлеев. О единоверии // ЖМП 6 (1950) 34–43, с. 34. Сліпий часто наводить цю цитату. Він згадує її також у своєму “Pro memoria” з 1953 p., у пастирському посланні на Преображення 1953 р. та в рефераті про т. зв. Львівський “собор” 1946 p., написаному для співробітника 4-го управління КДБ УРСР М. Купцова. Текст послання див.: Пастирське послання митрополита Йосифа Сліпого до духовенства і вірних “Наша Церква”, 19 серпня 1953 p., м-ко Маклаково, Красноярський край // Архів монастиря сестер милосердя св. Вінкентія, спр. 3; текст доповіді про т. зв. Львівський “собор” 1946 року поданий на с. 433–438.

Патріярх Московський і всієї Русі Алексій І (в миру Сергій Симанський, патріярх у 1945–1970 pp.) дійсно мав багато нагород: церковних і державних, радянських та іноземних. Серед них: медаль “За оборону Ленінграда” (1943), орден Святого апостола Марка і високі ордени Лівану, Сирії (1945), Румунії (1947), чотири ордени Трудового Червоного Прапора (1946, 1952, 1962, 1967), орден Святого рівноапостольного князя Володимира (1961) та інші.

Митрополит Крутицький і Коломенський Микола (Ярушевич) (1891–1961) був вікарієм паріярха Алексія і першим головою Відділу зовнішніх відносин Московської патріярхії. За свою діяльність він отримав низку нагород: медалі “За оборону Москви” і “За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні”, орден Трудового Червоного Прапора, а також кілька орденів та медалей від інших країн. Докладніше про нього див. прим. 435 до “Споминів” [у електронній версії — прим. 640. — Прим. верстальника ].

Столипінки (столипінські вагони) — спеціяльні товарні вагони з невеликою пічкою всередині, в яких за сталінських часів перевозили в’язнів і засуджених до Сибіру. Отримали свою назву від прем’єр-міністра Росії Петра Столипіна (1906–1911), за якого такі вагони використовувалися для перевезення переселенців у Сибір.

Герасим (†1435) був єпископом Смоленським у 1417–1433 pp. та митрополитом Київським і всієї Руси в 1433–1435 pp. Скориставшись тим, що після смерти митрополита Фотія на Русі не було митрополита, Герасим з волі литовського князя Свидриґайла восени 1433 р. поїхав до Константинополя по свячення і восени наступного року повернувся в митрополичому сані. Він був поставлений не лише для Литви, але “на всю Руську землю”. Прибувши на Русь, він, однак, не поїхав до Москви, де тривали усобиці, а зупинився в Смоленську і мав намір разом з князем Свидриґайлом запровадити унію з Римом. Проте через деякий час Свидриґайло запідозрив Герасима у зносинах зі своїм суперником у боротьбі за престол Сигизмундом. Як наслідок, Герасим був засланий у Вітебськ і 26 червня 1435 р. спалений.

Див.: Жалоба Й. Сліпого до Генерального прокурора СРСР від 4 грудня 1960 року // Архів сестер милосердя св. Вінкентія, спр. 12 (опубл. у вид.: І пізнаєте правду , док. № 3, с. 155–161).

Конвенція про запобігання злочинові геноциду була ухвалена Генеральною асамблеєю ООН 9 грудня 1948 р. і ратифікована Президією Верховної Ради СРСР 18 березня 1954 р. Конвенція покликана запобігти злочинним діям, спрямованим на цілковите або часткове знищення певної національної, расової або релігійної групи як шляхом прямого фізичного знищення, так і шляхом навмисного створення умов, що провадять до її повного або часткового знищення. Очевидно, Сліпий вважав, що знищення УГКЦ підпадає під дане в цій конвенції визначення геноциду.