Йосиф Сліпий - Спомини

Рос.: “Останнім часом Ватикану відводиться дедалі значущіша роль у планах міжнародної реакції. Ватикан привертає особливу увагу завдяки своєму величезному досвіду пропаганди реакційної ідеології, накопиченому протягом століть”. Див.: М. М. Фрейденберг. Рецензия на: F. Dvornik. “The Photian Schism. History and Legend”. Cambridge, 1948 // Византийский временник 6 (1953) 320.

Лат.: “captatio benevolentiae populi” — здобуття прихильности народу.

Лат.: “bona fama” — добра слава.

Див.: E. Шлеев. О единоверии // ЖМП 6 (1950) 34–43, цитата із с. 34.

У той час у Ватикані не було державного секретаря, бо папа Пій XII, бувши сам державним секретарем за Пія XI, після смерти кардинала Луїджі Мальйоне (22.VIII.1944) нікого не призначив на цю посаду. В 1944–1958 pp. Державний сектретаріят функціонував під безпосереднім керівництвом папи, а обов’язки державного секретаря були розподілені між двома апостольськими пронотарями: Доменіко Тардіні і Джованні Батістою Монтіні, які в 1952 р. були призначені державними просекретарями надзвичайних і звичайних справ відповідно. У 1954 р. Монтіні (майбутній папа Павло VI) став архиєпископом Мілана та покинув курію. Тільки наприкінці 1958 р. новий папа Іван XIII номінував Тардіні кардиналом та державним секретарем, і на цій посаді Тардіні залишався аж до смерти 30 червня 1961 р.

Італ.: “dato non concesso” — навіть якщо припустити.

Йдеться про Ризький мирний договір між радянською Росією та Латвією, підписаний 11 серпня 1920 р. в Ризі, що припинив стан війни між двома державами, визначив російсько-латвійський кордон і передбачав встановлення дипломатичних та консульських відносин.

Тут Сліпий говорить про свій намір написати “Історію Вселенської Церкви на Україні” та вступ до неї: “Погляд на догматичні та історичні основи Греко-Католицької Церкви в Україні”. Див.: Богословія , т. 56. Рим 1992, с. 1–53 (перевидання: Рим 1993).

Лат.: “mutatis mutandis” — змінивши те, що належить змінити; із врахуванням відповідних відмінностей; із необхідними змінами, що випливають із обставин.

Адам Стефан Сапега (Adam Stefan Sapieha, 1867–1951) — польський кардинал, один із провідних релігійних та політичних діячів в історії Польщі першої половини XX ст., що дістав прізвисько “незламного князя”, сенатор Польщі (1922–1923), єпископ (з 1926 — архиєпископ) Краківський (1911–1951), з 1946 — кардинал. Під час Другої світової війни через відсутність примаса Гльонда, що перебував у Франції, Сапега став, фактично, провідником Католицької Церкви на території Генерал-Губернаторства. Після розриву конкордату Польщі з Апостольською Столицею 12 вересня 1945 р. брав участь у заходах для нормалізації державно-церковних відносин. У травні 1947 р. представляв польський єпископат у переговорах з Апостольською Столицею в Римі. Крім того, в 1946 р. папа Пій XII надав кардиналові Сапезі надзвичайні повноваження ординарія над греко-католиками деяких польських дієцезій, а після смерти примаса Гльонда (†1948) розширив ці повноваження на всю територію Польщі. Помер у Кракові 23 липня 1951 р. Про нього див.: Bolesław Przybyszewski. Adam Stefan kardynał Sapieha. Pasterz dobry, książę niezłomny 1867–1951. Łańcut 2002; M. Rożek. Kardynał Sapieha . Kraków 2007.

Acta Apostolicae Sedis (лат.: “Акти Апостольського Престолу”) — офіційний бюлетень Апостольського Престолу, що нерегулярно виходить у Римі з 1909 р. і містить усі найважливіші декрети, енцикліки, рішення римських конгрегацій та повідомлення про церковні призначення.

L’Osservatote Romano (італ.: “Римський оглядач”) — офіційний друкований орган Апостольського Престолу для висвітлення публічної діяльности папи Римського, публікації офіційних документів та статей провідних церковних діячів. Видається в Римі з 1861 р. Виходить різними мовами (італійською щодня, іншими мовами щотижня або щомісяця).

Annuario Pontificio (італ.: “Папський щорічник”) — папський статистичний щорічник, що видається у Ватикані італійською мовою з 1912 р. і містить основну інформацію про офіційних осіб та адміністративно-територіяльні одиниці Католицької Церкви.

Рос.: ОСО — “Особое совещание” (Особлива нарада).

Лат.: “persona odiosa” — одіозна, нестерпна, ненависна особа.

15–27 вересня 1959 р. Підгорний супроводжував Хрущова під час його офіційного візиту до США, що передбачав і виступ радянського представника на засіданні Генеральної асамблеї ООН. Українські націоналісти у США підготували з цього приводу акцію протесту, яка мала відбутися в залі засідань Генеральної асамблеї. Запобігти акції було неможливо, але Микола Підгорний знайшов вихід. Він швидко переклав свою доповідь і виступив з трибуни ООН по-українськи. Цей вчинок знайшов позитивну оцінку з боку українців діяспори та УРСР, в тому числі й самого Сліпого. Саме на цей прецедент натякає митрополит на початку свого листа до Миколи Підгорного.