Йосиф Сліпий - Спомини

Александр Маркайтіс-Маркевічус (Aleksandras Markaitis-Markevičius, 1913–1990) — єзуїт, литовський римо-католицький священик Вілкавішкіської дієцезії, навчався в Каунаській семінарії, потім у Нідерландах, у 1943 р. висвячений на священика, у 1949 р. заарештований за “антирадянські” проповіді й засуджений на 10 років таборів суворого режиму. У 1956 р. звільнений і повернувся до Литви, душпастирював серед молоді. В 1959 р. знову заарештований і засуджений за “антирадянську” діяльність. Після звільнення активно виступав на захист Католицької Церкви, підписував петиції до влади тощо. Помер у 1990 р.

Тут, мабуть, ідеться про польського римо-католицького священика Йосифа Кучинського (Józef Kuczyński, 1904–1982), прізвище якого митрополит Сліпий добре не пам’ятав і відтворював неточно. Див. про нього прим. 404 вище [у електронній версії — прим. 596. — Прим. верстальника ].

Броніслав Джепецький (Bronisław Drzepecki, 1906–1973) — адміністратор Луцької римо-католицької дієцезії, родом з Поділля. Висвячений у 1930 p., душпастирював у Володимир-Волинському, у 1933–1937 роках навчався в Римі в університеті “Анджелікум”, де захистив докторат. У 1937–1939 pp. був віце-ректором та викладачем догматики в Луцькій духовній семінарії. У роки війни служив на Поліссі, згодом — парохом у Ковелі, у 1943 р. евакуйований німцями до Любліна. Після відходу німців з Любельщини влітку 1944 р. Луцький єпископ Адольф-Петро Шельонжек (1926–1950) призначив його генеральним вікарієм Житомирської дієцезії і Джепецький повернувся на Волинь. У січні 1945 р. заарештований і засуджений на 10 років таборів. Ув’язнення відбував у таборах Воркути. Звільнений у 1954 р. без права повертатися на батьківщину, тимчасово осів у Воркуті, де опікувався засланими поляками. В 1956 p., щоб нейтралізувати його дільність у Воркуті, його вислано у Казахстан. Там оселився в шахтарському селищі Зелений Гай біля м. Таїнча (Акмолинська обл.), де теж опікувався засланими поляками й розвинув широку місіонерську діяльність. За це в 1959 р. вдруге заарештований і засуджений на 10 років за “антирадянську” діяльність. Покарання відбував спочатку в Озерлагу (табір Чуна) біля Іркутська, а з 1961 р. в “таборі віруючих” (с. Сосновка в Мордовії), де перебували також інші католицькі священики, в тому числі й митрополит Йосиф Сліпий. За станом здоров’я Джепецькому зменшили кару до п’яти років. Після звільнення у 1964 р. він два роки нелегально душпастирював у Казахстані, а потім з’явилася можливість легальної душпастирської праці на Поділлі, і він повернувся в Україну. Служив на трьох парафіях у Шаргороді, Жмеринці та Чернівцях. Помер 7 вересня 1973 р. в Шаргороді. Про нього див.: Jan Nowak. Najbliżsi przyjaciele ks. Władysława Bukowińskiego — ks. Bronisław Drzepecki i ks. Józef Kuczyński. Kraków 2009.

Можливо, мається на увазі Владислав Буковинський. Про нього див. детальніше прим. 59 до “Меморіялів” [у електронній версії — прим. 896. — Прим. верстальника ]. Пор.: Григорій Цимбал. Третя московська спокуса (або мої зустрічі з Патріярхом Йосифом). Львів 1997, с. 16.

Такий присуд справді мав місце. Йосиф Сліпий вважає його четвертим, виходячи з такого розрахунку: першим був засуд у 1946 р. на вісім років таборів, другим засудом після відбуття покарання стало в 1953 р. рішення про заслання митрополита Йосифа Сліпого до інвалідного дому в Маклакові, третім був засуд у 1959 р. на сім років ув’язнення, а четвертим — згадана тут заочна ухвала Судової колегії Верховного Суду УРСР від 27 вересня 1962 p., за якою Сліпий був визнаний особливо небезпечним рецидивістом, що має відбувати покарання в табірному пункті особливого режиму. Відповідно до цього засуду Йосифа Сліпого перевели до закритої тюрми суворого режиму (п’ятий лагпункт). Див.: ГДА СБУ, ф. 6, спр. 67829, т. 10, арк. 503–504; Іван Хома. Другий період каторги Патріярха Йосифа // Богословія , т. 56. Рим 1992, с. 113–114.

Має бути “Кучинський”. Див. прим. 404 вище [у електронній версії — прим. 596. — Прим. верстальника ], а також спогади співкамерника Йосифа Сліпого о. Григорія Цимбала: Григорій Цимбал. Третя московська спокуса . Львів 1997, с. 19.

Характерною рисою усіх відділів особливого режиму були не лише важкі умови утримання (по шість чоловік у камері розміром 3 на 4 м із залізними нарами та “парашею”), не лише важка фізична праця під дулами автоматів Калашникова та наглядом вівчарок, але й цілеспрямований систематичний голод. Щоденний раціон пересічного в’язня такої тюрми не перевищував 1100–1200 калорій. Враховуючи обмеження, які поширювалися на в’язнів такої тюрми щодо листування, відвідин і приймання передач та посилок від рідних, такі умови утримання фактично прирікали в’язнів на повільну смерть від виснаження та голоду. Див.: Григорій Цимбал. Третя московська спокуса , с. 20–33.