Йосиф Сліпий - Спомини

Марія-Євфимія (Меланія) Куцина (1901–1980) — монахиня, родом із с. Олеськ на Золочівщині. У 1924 р. вступила до Згромадження сестер милосердя св. Вінкентія, монашу формацію проходила в Бельгії, у 1928 р. повернулася до Галичини, у 1930 р. склала вічні обіти, працювала у Народній лічниці операційною сестрою. У 1953–1963 р. вела листування з митрополитом Йосифом Сліпим, опікувалася його потребами. У 1961 р. відвідувала Йосифа Сліпого в Київській тюрмі, і митрополит передав їй на зберігання свої листи, скарги та інші важливі документи. Померла у Львові 18 травня 1980 р. в опінії святости. Сестри-вінкентки зберегли її кореспонденцію з митрополитом та інші документи і пізніше їх опублікували. Див.: І пізнаєте правду , с. 9.

Рос.: “Скільки років Ви працювали дармоїдом?”

Інфірмар — тут: шпиталь.

Насправді це було не в грудні, а в жовтні 1961 р.

Степан Яворський (1912–1989) — неодружений греко-католицький священик Перемиської єпархії. Родом із с. Добрівляни на Дрогобиччині, із селянської сім’ї, закінчив Стрийську гімназію, навчався в семінарії в Перемишлі, у 1938 р. висвячений єпископом Григорієм Лакотою. До Другої світової війни служив особистим капеланом Перемиського єпископа Йосафата Коциловського та парохом церкви на Болоні в Перемишлі. З початком війни опинився на території під радянською окупацією, працював у притулку для дітей-сиріт. Під час операції “Вісла” 13 квітня 1947 р. був заарештований польською службою безпеки й переданий НКВС у Львові. Після слідства засуджений на п’ять років таборів. Покарання відбував за Полярним колом, на будівництві залізниці Салехард-Ігарка (Комі АРСР). Після звільнення у 1955 р. повернувся в Україну. Формально мав польське громадянство, але вирішив не виїжджати в Польщу, а прийняти громадянство СРСР. Працював кочегаром і підпільно душпастирював, за що був удруге заарештований у 1957 р. у Львові та засуджений на шість років таборів та п’ять років заслання. Після звільнення поселився на Вінничині (спочатку у Гнівані, потім у Вінниці), пізніше в Підволочиськах, потім прописався у Дрогобичі з родиною брата Ярослава. У його помешканні виховувалися майбутні священичі кадри: Ярослав Приріз, Мирон Бендик та ін. Часто виїжджав з місією в центральні та південні області України. Помер у Дрогобичі 6 січня 1989 р.

Володимир Тарнопільський (іноді: Тернопільський, 1905–1973) — священик Львівської архиєпархії, родом із с. Варваринці на Теребовлянщині. Закінчив гімназію в Бережанах, навчався у Львівській духовній семінарії за ректорства Йосифа Сліпого (1926–1931), висвячений у 1932 р., став настоятелем бурси у Львові, але невдовзі попросив переведення на Теребовлянщину, щоб жити з родиною. Служив сотрудником у Беневі та Підгайцях (1934–1936), а з 1936 — у Струсові та Заздрості (особова справа: ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 899). Під час війни переховував у своєму домі єврея під видом робітника. Через відмову переходити на православ’я був у 1950 р. заарештований і засуджений на 10 років таборів. У 1956 р. звільнений, але вже у 1958 р. знову заарештований і засуджений на сім років ув’язнення у таборах строгого режиму. Відбуваючи другий термін покарання, зустрівся з Йосифом Сліпим у Мордовії. Після звільнення у 1965 р. довго не міг прописатися в Галичині й змушений був переїжджати з місця на місце, живучи в родичів (у Бережанах, Стрию, Гребенові, Різдвянах, Заздрості). Останні роки свого життя провів у Стрию в сестри, вдома в якої підпільно душпастирював. Помер 18 січня 1973 р.

Діонісій (Дмитро) Дребітко, ЧСВВ (1911–1976) — єромонах-василіянин, родом зі Сваляви на Закарпатті, із селянської родини. У 1927 р. вступив до василіянського монастиря в Мукачеві. Навчався у Малому Березному, Лаврові, Добромилі, Мукачеві, богослов’я вивчав в Ужгороді (1934–1937). У 1937 р. склав вічні обіти і був висвячений на священика Мукачівським єпископом Олександром Стойкою. Душпастирював у Бороняві. У 1940 р. був конфінований мадярами в єзуїтському монастирі у трансільванському с. Мікула. За клопотанням єпископа Стойки влітку 1942 р. був звільнений і повернувся через Ужгород до Мукачева, а з 1943 р. став ігуменом монастиря в Бороняві. Після закриття усіх василіянських монастирів у 1950 р. переїхав на проживання до своєї матері та влаштувався на роботу в ліспромгосп, однак через відмову перейти на православ’я змушений був звільнитися. У 1951 р. був заарештований і засуджений за “антирадянську агітацію” на 25 років ув’язнення з позбавленням прав на п’ять років та конфіскацією майна. Покарання відбував у Норильську. Після трьох років ув’язнення, в березні 1955, його справа була переглянута і термін зменшили до 10 років, а вже в жовтні його звільнили за амністією із зняттям судимости. Повернувся на Закарпаття і далі підпільно душпастирював, за що в 1957 р. був знову заарештований і засуджений на п’ять років ув’язнення. Деякий час перебував разом з Йосифом Сліпим у “таборі віруючих”. Після звільнення в 1962 р. повернувся на Закарпаття, працював двірником і принагідно душпастирював. Під кінець життя важко хворів, був спаралізований. Помер у Сваляві 26 липня 1976 р. Див. його архівно-слідчу справу: Державний архів Закарпатської обл., ф. Р-2558, оп. 1, спр. 5303.