Йосиф Сліпий - Спомини

Лат.: “Зіпсуття (падіння) найкращих — найгірше”.

Згодом, після свого звільнення, Йосиф Сліпий часто згадував цього підпільника і ставив його за приклад — мовляв, як то важко було в умовах ув’язнення радянських концтаборів бути чесною людиною, а цей підпільник зі спокійним сумлінням щиро заявляв: “Я стараюся, щоби не зробити чогось нечесного”. На жаль, Йосиф Сліпий ніколи не назвав його імени.

Василь Дишкант (1911–1981) — адвокат, член ОУН, родом із с. Мошкова Сокальського повіту. Вивчав право у Львівському університеті, проходив юридичну практику в Сокалі, у 1937 р. заарештований польською поліцією і засуджений на три роки за активну діяльність в ОУН, з початком Другої світової війни вийшов на волю. Під час війни працював у міській управі Сокаля. У січні 1944 р. заарештований ґестапо і засуджений до страти за зв’язок з УПА, але завдяки клопотанням брата кару було замінено ув’язненням в Аушвіці. Після звільнення з концтабору в 1945 р. став обласним провідником ОУН у Північній Баварії. У 1946 р. заарештований американською контррозвідкою у зв’язку з нелегально виданням ж-лу “Самостійник”, понад місяць просидів у тюрмах Фюрта й Ерланґена. У 1947 р. спробував нелегально перебратися в Україну для продовження боротьби, але був заарештований польською поліцією в Любліні й переданий радянським прикордонникам. Засуджений на 25 років таборів. У мордовських таборах Дишкант зустрівся з митрополитом Йосифом Сліпим. Після звільнення в 1966 р. проживав у Сокалі, де працював завгоспом у середній школі № 3. Помер у Сокалі 8 квітня 1981 р.

Особу встановити не вдалося, але мова йде про якогось молодого техніка.

Має бути Йосиф Кучинський (Józef Kuczyński). Про нього див. прим. 404 вище [у електронній версії — прим. 596. — Прим. верстальника ].

Василь Лотоцький (1900–1960) — лікар, член Українського лікарського товариства у Львові, учасник національно-визвольної боротьби. Родом із с. Липиця-Долішня на Станиславівщині, навчався у Рогатинській гімназії. В 1916 р. вступив до 1-го полку УСС, потрапив у російський полон під Києвом. Звільнившись з полону, закінчив навчання у Станиславівській українській гімназії (1922), у 1929 р. закінчив медичний факультет Віденського університету. У 1929–1931 pp. працював у Варшаві, а з 1931 — у м. Більшівці, був членом ОУН. Під час Другої світової війни переховувався від німецьких та радянських репресій спочатку в Рогатині, потім у рідному селі Липиця Долішня, належав до угрупування УПА “Тростянецький ліс” (група “Захід-Лисоня”), надавав медичну допомогу пораненим та хворим повстанцям. З кінця 1945 р. оселився у Винниках біля Львова, де працював фельдшером у поліклініці під ім’ям “Володимир Бах”. У 1950 р. заарештований і засуджений на 25 років таборів. Покарання відбував у Озерлагу (Іркутська обл.), Тайшеті, працював спочатку на лісоповалі, потім лікарем у туберкульозній лікарні. У таборах захворів на діябет, просив про помилування, але отримав відмову. У 1960 p., важкохворий, був переведений етапом у Мордовію до Дубровлагу біля селища Явас, де зустрічався з Йосифом Сліпим, але незабаром, 10 липня 1960 p., помер після двох місяців перебування в лікарні.

М; А1: <���зістатися/дістатися>; В1: <���вдержатися>.

Йосиф Сліпий розповідає тут про т. зв. “табір віруючих” у поселенні Сосновка біля станції Явас — табірне відділення № 7/1, яке серед в’язнів називалося просто “перше”. Тут утримувалися віруючі різних конфесій, засуджені за свої релігійні переконання. Цей табір як місце ув’язнення віруючих почав функціонувати у 1960 р. До цього тут відбували покарання жінки з малими дітьми, народженими під час ув’язнення. Коли під час “хрущовської відлиги” їх звільнили, табір опустів. Тоді було вирішено розмістити тут усіх засуджених за контрреволюційну діяльність на ґрунті релігійних переконань та активних українських націоналістів, щоб ізолювати інших в’язнів від їх релігійного впливу та пропаганди. Тож восени 1960 р. сюди звезли близько 450 в’язнів, які належали до цих двох категорій. Близько 2/3 в’язнів становили свідки Єгови, які за Хрущова зазнавали особливих переслідувань та репресій. Також серед в’язнів були баптисти, п’ятдесятники, католики (українські греко-католики, литовські та польські римо-католики) і православні (переважно старообрядці або послідовники т. зв. Істинно-Православної Церкви). Крім того в таборі утримували українських та інших націоналістів. Організація табору була спрямована на перевиховання віруючих і передбачала обов’язкові “політичні заняття”. Характерною особливістю цього табору були молитви під час трапез та релігійні диспути між віруючими різних віросповідань під час вечірніх прогулянок алеєю табору. Ці прогулянки та диспути використовувалися також як добра нагода для лекцій і підготовки нових священичих кадрів. Наприклад, священики Степан Яворський та Степан Ревть готували тут кількох в’язнів до служіння в підпільній УГКЦ, так що в таборі утворилася своєрідна підпільна семінарія. У ході навчання вживалися переважно іноземні мови (польська, німецька, латина), щоб зміст лекцій був незрозумілий наглядачам. Оскільки експеримент з перевиховання віруючих провалився, у жовтні-листопаді 1961 р. цей табір почали поступово розформовувати, а контингент розвозити по різних режимних таборах. Див.: Григорій Цимбал. Третя московська спокуса (або мої зустрічі з Патріярхом Йосифом). Львів 1997, с. 14–20; Владимир Садовников. Записки шестидесятника. От мордовских лагерей до расстрела белого дома. Воспоминания (на сайті: vsadovnikov.mylivepage.ru).