Йосиф Сліпий - Спомини

Михайло Лада (1882–1969) — священик, почесний крилошанин, навчався в Руській колегії в Римі разом з Миколаєм Чарнецьким, висвячений у 1907 p., працював катехитом у Долині та Львові, під час та після Другої світової війни душпастирював у Австрії як сотрудник при церкві св. Варвари у Відні. За ревну працю єпископ Іван Бучко відзначив його титулом радника апостольського візитатора, а митрополит Йосиф Сліпий після свого приїзду до Риму надав йому титул почесного крилошанина митрополичої капітули. Помер у Відні 17 лютого 1969 р.

Рецепис (з арх. пол. recepis) — квитанція про отримання листа чи посилки.

“Найвища Молитва” — це Божествена Літургія.

Після арешту Йосифа Сліпого на Заході не мали ніяких відомостей про митрополита й не знали навіть, чи досі живий, а чи загинув десь у таборах. Цей лист до о. Лади був, фактично, першою вісткою від митрополита Йосифа Сліпого після ув’язнення. Отець Лада переслав його єп. Іванові Бучку, а той передав його кардиналові Тіссерану в Конгрегацію у справах Східних Церков. Після цього в 1957 р. папа вислав митрополитові привітання з нагоди 40-ліття священства, однак папський лист перехопило КДБ. Вперше про існування цього листа митрополит довідався на слідстві в 1957–1958 pp., а прочитати це папське вітання зміг тільки після свого звільнення у 1963 p., коли приїхав до Риму.

Село Козачинське (або Козачинськ) — районний центр у центральній частині Красноярського краю, 200 км на північ від Красноярська, лежить на трасі Красноярськ-Єнісейськ.

Тут очевидно зайшла помилка в імені священика. Переважно Йосиф Сліпий у своїх “Споминах” згадує осіб лише за прізвищами і дуже рідко вказує їхні імена (а якщо і вказує, то часто неточно або помилково — див., наприклад, прим. 392 про отця Осадцу [у електронній версії — прим. 578. — Прим. верстальника ]). Втім, поряд з прізвищем він досить часто додає якусь характеристику (звідки походить дана особа, де душпастирювала, який її фах або заняття), і це допомагає в ідентифікації. Так само і в цьому випадку вказівка, що священик був з Левандівки, дає підстави припускати, що йдеться про пароха Левандівки Мирона Прийму, одного із синів Івана Прийми — дяка із с. Страдч Городоцького повіту. Родина Івана Прийми мала трьох синів: Мирона, Максима та Володимира. Перші два сини стали священиками, а останній, Володимир, заступив свого батька у дяківстві в родинному селі. У 1941 р. був разом з о. Миколою Конрадом замордований більшовиками, а в 2001 р. папа Іван Павло II беатифікував його як новомученика. Його старший брат, парох Левандівки Мирон Прийма (1900-?), навчався в Академічній гімназії, але перервав навчання через воєнне лихоліття: у 1915 p., після окупації Галичини російськими військами, він був заарештований і вивезений до Києва, залишався в ув’язненні до Лютневої революції 1917 р., після звільнення вступив до армії УНР, у 1918 p., потрапив у полон до денікінців і був відправлений до табору в Катеринодар на Кубані. Після приходу більшовиків як австрійський підданий був звільнений, навесні 1920 р. повернувся додому — і тільки тоді зміг закінчити навчання в гімназії та скласти матуру (1923). У 1927 р. закінчив духовну семінарію у Львові і в 1928 р. був висвячений на священика. З 1931 р. служив сотрудником, а з 1932 — парохом церкви на Левандівці у Львові (особова справа: ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 740). З приходом більшовиків Мирон Прийма був 25 листопада 1940 р. заарештований органами НКВД і 7 травня 1941 р. вивезений до Старобільська в табір № 6. Його подальша доля невідома. 1 січня 1944 р. митрополичий ординаріят опублікував список греко-католицьких священиків Львівської архиєпархії, заарештованих, вивезених і убитих під час війни. У цьому списку значилося й ім’я Мирона Прийми як такого, що про нього нема відомостей. “Спомини” Йосифа Сліпого проливають трохи світла на подальшу долю цього священика. Як бачимо, в середині 1950-х років о. Прийма перебував на засланні в Козачинську Красноярського краю, а після звільнення повернувся до Львова на Левандівку. Його доля потребує ґрунтовнішого дослідження.

Роман Решетило (1880–1952) — неодружений священик Перемиської єпархії, прелат папи Римського, крилошанин Перемиської капітули. Рукоположений у 1907 p., у 1907–1911 pp. навчався у Відні, здобув докторат з богослов’я (1908). Працював катехитом у Сяніку (1918–1921) та душпастирював у селах Углівки (1912–1914) й Потелич (1921–1927). У 1922–1939 pp. брав участь в адміністративній діяльності Перемиської консисторії, викладав єврейську мову в Перемиській семінарії. 27 червня 1946 р. депортований з Польщі до СРСР разом з єпископами Йосафатом Коциловським та Григорієм Лакотою, а вже 3 серпня заарештований у Львові. 21 лютого 1947 засуджений військовим трибуналом МВС до чотирьох років колонії та трьох років позбавлення громадянських прав. Звільнений з ув’язнення в 1950 р. і відправлений на спецпоселення в м. Красноярськ, де й помер 5 жовтня 1952 р. Йосиф Сліпий дещо неточно вказує дату смерти о. Решетила.