Йосиф Сліпий - Спомини

Насправді це сталося 19 червня 1958 р.

Рос.: “діячем”.

Максим Рильський (1895–1964) — український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч. У 1920-х роках належав до мистецької групи “неокласиків”, у 1931 р. був заарештований органами НКВС і майже рік провів у Лук’янівській тюрмі, але врятувався від репресій, приєднавшись до плеяди офіційних радянських поетів. У радянський період опублікував 35 збірок поезій, чотири книжки ліро-епічних поем, багато перекладів із слов’янських та західноєвропейських мов, наукові праці з мово- й літературознавства. У 1943 р. став академіком АН УРСР і в 1944–1964 pp. очолював Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії. У 1960 р. отримав Ленінську премію, у 1943 та 1950 — Державну премію СРСР. Помер 24 липня 1964 р. в Києві.

Владислав Гомулка (Władysław Gomułka, 1905–1982) — польський комуніст та державний діяч, у 1943–1948 pp. був генеральним секретарем ЦК Польської робітничої партії, у 1956–1970 — першим секретарем Польської об’єднаної робітничої партії (ПОРП). Про нього див.: Н. І. Бухарін, І. С. Яжборовська. Владислав Гомулка: на поворотах історії // Нова і новітня історія 4 (2011) 146–168; Andrzej Werblan. Władysław Gomułka. Sekretarz Generalny PPR. Warszawa 1988.

Майор Тарасенко був старшим слідчим слідчого управління КДБ при Раді Міністрів УРСР.

Особу встановити не вдалося. Можливо мається на увазі неодружений священик Станиславівської єпархії Іван Чугайда (1911-?), висвячений у 1936 p., що працював катехитом у школі в Старих Кутах (1936–1938), але про нього бракує докладніших відомостей.

Рос.: “обвинувальний висновок”.

Суд відбувся в Києві 15–17 червня 1959 р. Головував на закритому судовому засіданні Ю. І. Глущенко. У Судову колегію входили народні засідателі В. К. Стародуб та В. Г. Тріщун, секретар Коваль. Прокурором був Петро Григорович Осипенко (нар. 1921), який згодом у 1983–1990 pp. буде Прокурором УРСР, адвокатами — Шевченко і Ткач.

Микола Ревть (1914–1988) — неодружений священик Перемиської єпархії, родом із с. Букова на Самбірщині. Закінчив Перемиську семінарію і в 1938 р. був висвячений на священика, душпастирював у Шмиткові, Волчищовичах, Поздячі. У 1945 р. переселений з Поздяча до УРСР, оселився в родинному селі Букова, де працював бухгалтером у колгоспі та підпільно душпастирював. За відмову перейти на православ’я в грудні 1949 р. був арештований і виселений на спецпоселення у м. Бікін Хабаровського краю, де проживав до 1957 р. З 1 березня 1957 р. жив у м. Копейськ Челябінської обл. На засланні провадив активну душпастирську діяльність, належав до найдіяльніших священиків з оточення митрополита Йосифа Сліпого, який іменував його адміністратором Західного Сибіру з осідком у Новосибірську. У зв’язку з арештом о. Яворського о. Ревтя в 1958 р. викликали на допити з Челябінської обл. до Львова, де він був заарешований і засуджений разом з о. Яворським до семи років таборів і трьох років позбавлення громадянських прав із забороною мешкання в західних областях УРСР після відбуття основної міри покарання терміном на п’ять років. Покарання відбував разом з митрополитом Сліпим у таборі для віруючих (Дубровлаг, Мордовська АРСР), де підпільно душпастирював та готував кандидатів до священства. Звільнений у квітні 1965 p., повернувся в Україну, у м. Самбір, але, не діставши там прописки, мусив виїхати до родини свого брата Василя Ревтя в м. Маневичі Волинської обл., де працював на цукровому комбінаті. Водночас нелегально душпастирював у Самборі та довколишніх селах Самбірського і Старосамбірського районів (Букова, Бісковичі, Долобів, Сприня та ін.), передавав до Риму звіти про підпільну УГКЦ через українських священиків у Польщі (В. Гриника, С. Дзюбину та М. Денька). У 1970 р. привіз з Челябінської обл. родичів і жив з ними у с. Бісковичі Самбірського p-ну Львівської обл., де й помер 2 липня 1988 р. (біографічну інформацію про Миколу Ревтя люб’язно надав о. Богдан Прах).

Після звільнення з ув’язнення Михайло Борса перебував на засланні в селищі Мяунджа (до весни 1956). Звідси він встановив зв’язок з о. Степаном Ратичем через його дочку Марію Кравчук, з чоловіком якої Євгеном Кравчуком він відбував покарання в таборі, а через Ратича також із Сліпим. І з о. Ратичем, і з митрополитом Сліпим він вів листування, отримував від них послання та частини “Історії” Сліпого. У травні 1956 р. о. Борса був звільнений із спецпоселення і разом із Ярославом Гарасимом вирушив на Україну. По дорозі він заїхав у В’яземськ до о. Ратича, який вручив йому рукопис “Історії” Сліпого з дорученням передати його на зберігання братові о. Ратича Володимиру й відвідати о. Зафійовського. За порадою Ратича о. Борса в червні 1956 р. заїхав також у Красноярськ до о. Блавацького та в Маклаково до митрополита Сліпого. Приїхавши до Львова, він залишив рукопис “Історії” в о. Зафійовського з тим, що той потім передасть його Володимиру Ратичу. Виглядає, що частина рукописів чи їхніх копій все ж таки залишилася в о. Борси, бо в січні 1958 р. він був заарештований за зберігання послань та рукописів Сліпого, однак невдовзі звільнений і свідчив проти Сліпого на суді. Детальніше про Михайла Борсу див. прим. 354 вище [у електронній версії — прим. 519. — Прим. верстальника ].