Йосиф Сліпий - Спомини

Ілля Блавацький (1911–1988) — священик Перемиської єпархії, родом із с. Стронятин на Львівщині. Висвячений у 1935 p., до війни душпастирював у с. Турка (1935–1937) та м. Рава-Руська (1937–1939). Під час Другої світової війни керував Українським допомоговим комітетом. Після арешту єрархів УГКЦ о. Гавриїл Костельник пропонував органам НКДБ Іллю Блавацького як можливого кандидата в члени Ініціятивної групи для “возз’єднання” УГКЦ з РПЦ, через що Блавацький став об’єктом пильної уваги НКДБ і його щомісяця (від 29 квітня до 15 вересня 1945) викликали до НКДБ й намовляли приєднатися до Ініціятивної групи. У вересні 1945 р. він був заарештований і засуджений за антирадянську діяльність на 10 років таборів і п’ять років позбавлення громадянських прав з конфіскацією майна. Покарання відбував на каменоломні у м. Сталіно (тепер Донецьк), в таборах на Уралі та в Казахстані. Після звільнення в жовтні 1954 р. перебував на спецпоселенні у Красноярську, де жив разом із родиною, працював вантажником і підпільно душпастирював. Належав до числа найдовіреніших священиків митрополита Й. Сліпого, який перебував тоді на засланні в Маклакові. Митрополит передавав через нього свої послання та копії своєї “Історії вселенської Церкви на Україні”, а в 1957 р. іменував його адміністратором Центрального Сибіру з осідком у м. Красноярськ. У квітні 1958 р. Ілля Блавацький був затриманий на вокзалі в Красноярську із 4-м томом “Історії” Йосифа Сліпого. Проходив за тою самою справою, що й митрополит, і був засуджений на чотири роки таборів. Після звільнення не дістав дозволу повернутися в Галичину; оселився у м. Шаргород Вінницької обл., де й помер 23 листопада 1988 р. У 1993 році перепохований у рідному селі Стронятин Жовківського p-ну Львівської обл. (біографічну інформацію про Іллю Блавацького люб’язно надав о. Богдан Прах).

Влітку 1956 р. Сліпий передав Михайлові Бичу третій том “Історії”, щоб той відвіз його Іллі Блавацькому до Красноярська, а Блавацький мав переправити цей том у Хабаровський край Степану Ратичу, що він і зробив через зв’язкового, Ратичевого зятя греко-католика Євгена Кравчука. Влітку 1957 р. Сліпий передав Михайлу Бичу четвертий том “Історії”, але той не відвіз рукопис відразу й невдовзі загинув у автокатастрофі. Після цього Сліпий забрав цей том назад для поправок та доповнень і в лютому 1958 р. попросив Євдокію Бич, щоб її невістка Анна Шеретько (дружина Михайла Бича) відвезла рукопис Іллі Блавацькому в Красноярськ, що та і зробила у березні 1958 р. Блавацький мав передати цей том Степанові Ратичу на вокзалі в Красноярську 6 червня 1958 p., але потрапив у пастку і був схоплений при спробі передачі. П’ятий том Сліпий віддав Євдокії Бич на зберігання перед своєю поїздкою на лікування у Красноярськ у червні 1958 p.; цей том був вилучений у неї під час обшуку в день арешту митрополита Сліпого 19 червня 1958 р. Шостий том “Історії” (незавершений) знаходився у Сліпого і був вилучений при арешті.

Йосиф Сліпий старався пересилати рукописи своєї “Історії” як в Україну, так і іншим священикам на засланнях. Наприклад, улітку 1957 р. Сліпий передав Михайлові Бичу разом з листами один том “Історії”. Той передав його своїй родичці Зиновії Федорівні Пужак, що проживала на Далекому Сході, а вона перевезла рукопис на Далекий Схід і віддала о. Іванові Пасіці. Також у вересні 1957 p., коли Сліпий їздив на лікування в Красноярськ, він мав у готелі “Север” дві особисті зустрічі з Іллею Блавацьким і дав йому адреси своєї племінниці Марії Наконечної та сестри Меланії Куцини, щоб він по можливості переправляв їм послання та рукописи “Історії”. Коли у 1957 р. до Сліпого навідалася сестра-служебниця Ольга Кучерська з Козачинська Красноярського краю і сказала, що їде додому в Україну, то Сліпий передав їй чернетки своїх записів до “Історії”, щоб вона завезла їх до Львова.

Рос.: “Так, злочинність зростає”.

Рос.: “Потрібно, опіюм”.

Ці колекції тепер зберігаються в Державному природознавчому музеї у Львові. Серед них дві скриньки мотилів та комах, сорока, горностай, летюча білка та ін. Фотографії деяких із цих експонатів див. у книзі: І пізнаєте правду , с. 254–259.

Йосиф Сліпий пише тут про 1955 рік. 15 травня 1955 р. у Віденському Бельведері був підписаний мирний договір між СРСР та Австрією, один із пунктів якого передбачав повернення засуджених австрійських громадян з СРСР на батьківщину. Таких у таборах виявилося 164 особи, і їх відправили поїздом-експресом через Москву, Київ, Львів та Чоп до Відня. За даними самого Станіславського, він прибув до Відня 26 червня 1955 p., але не міг там надовго затриматися, бо його помешкання було знищене. Тому, після року лікування в Австрії, він виїхав до Америки і щойно у 1962 р. повернувся до Австрії й осів у Відні. Після звільнення Сліпого у 1963 р. Остап Станіславський написав йому листа і між ними зав’язалося листування. Ці листи з 1963–1964 pp. проливають певне світло на обставини звільнення митрополита Йосифа у 1953 р. В них Сліпий виправляє деякі неточності, яких допустився Станіславський у своєму спогаді про Сліпого (Остап Станіславський. Митрополит у неволі // Календар “Світла” на 1961 рік. Торонто 1961, с. 89–101).