Йосиф Сліпий - Спомини

А1; М: <���але їх берегло двох старших>; В1: <���але їх берегло двох старшин>.

Повний текст цього меморіялу поданий у додатку І, с. 403–416 [у електронній версії — розділ “Скарга першому секретарю ЦК КПУ Миколі Підгорному”. — Прим. верстальника ].

Прокурором УРСР з серпня 1953 р. по лютий 1963 р. був Денис Харитонович Панасюк (1900–1984), родом із с. Ганщина (тепер смт. Вороновиця) на Вінничині, із селянської родини. Освіту здобув у сільській школі та ремісничому училищі, працював секретарем, головою сільради, потім головою районної судової земельної комісії, районним суддею. Після закінчення юридичних курсів у 1930 р. обіймав низку посад у судових органах: член Вінницького обласного суду, помічник, старший помічник вінницького міжрайонного прокурора, прокурор Могилів-Подільської округи, прокурор Харківської обл. У 1944 р. закінчив Харківський юридичний інститут, у 1947–1952 pp. був міністром юстиції УРСР (1947–1952), у 1953–1963 — прокурором УРСР. Обирався депутатом Верховної Ради УРСР 3-5-го скликань (1951–1963). У 1964–1976 pp. працював редактором журналу “Радянське право”. Помер у Києві 8 червня 1984 р.

“Християнський Голос” — католицький релігійно-суспільний тижневик, що виходив з січня 1949 р. в Мюнхені. З 1959 р. був напівофіційним органом Апостольського екзархату для українців-католиків у Німеччині.

Іриней (Іван) Назарко, ЧСВВ (1905–1976) — видатний церковний і громадський діяч, священик-василіянин, церковний історик, дійсний член НТШ, УБНТ, УВАН, автор численних історичних праць та проповідей. Родом із с. Товстолуг на Тернопольщині, вступив до василіянського чину в 1922 p., філософію та богослов’я вивчав у семінарії в Кристинополі, висвячений у 1930 p., став намісником монастирського дому у Львові та професором риторики, у 1932–1944 pp. працював у Львові як голова Марійського товариства молоді і редактор його видань, у 1941–1944 pp. був ігуменом монастиря св. Онуфрія у Львові. З приходом більшовиків виїхав до Німеччини, а в 1946 — до Канади, де в 1950 р. захистив докторат з філософії в Оттавському університеті, викладав церковну історію в університетах Оттави та Монреаля, редагував журнал “Світло”. З 1953 р. проживав у Римі, в 1951–1963 pp. був радником головної управи ЧСВВ, в 1955–1966 — ректором Української папської семінарії Святого Йосафата, у 1954–1967 — редактором “Записок ЧСВВ”. В останнє десятиліття свого життя віддавався письменницькій і науковій праці, служив духовником монашої молоді. Помер 20 квітня 1976 р. в Оттаві (Канада).

Цей документ опублікований у додатку І, с. 417–432 [у електронній версії — розділ “Меморіял до міністра внутрішніх справ УРСР”. — Прим. верстальника ].

Можливо, мається на увазі Тимофій Амвросійович Строкач (1903-1963) — радянський державний діяч, генерал-лейтенант держбезпеки (1944), член Компартії (з 1927), член ЦК КПУ (1938–1959), депутат Верховної Ради СРСР 3 і 4-го скликання, нарком внутрішніх справ УРСР (1946–1953). Родом із с. Білоцерковиці (тепер Астраханка) Ханкайського p-ну Приморського краю, із родини селян-переселенців. У 1919–1922 — учасник червоного партизанського руху на Далекому Сході. З 1924 р. служив у прикордонних військах НКВС СРСР; у 1925–1927 pp. навчався у 2-й Харківській прикордонній школі, у 1932–1933 — у Вищій прикордонній школі ОГПУ. З 1940 — заступник наркома внутрішніх справ УРСР, учасник оборони Києва і Москви, у 1942–1945 — начальник Українського штабу партизанського руху. З грудня 1942 — комісар держбезпеки III рангу, з лютого 1943 — генерал-полковник, з 1944 — генерал-лейтенант держбезпеки. У 1945–1946 — заступник наркома внутрішніх справ, а в 1946–1953 — міністр внутрішніх справ УРСР. Був одним з головних організаторів масових репресій проти населення України: безпосередньо керував каральними операціями проти УПА, репресіями проти “націоналістів” та “посібників фашизму”, проводив масові арешти в Західній Україні. У 1946–1953 pp. він був довіреною особою Хрущова, однак у 1953 р. в період між смертю Сталіна і арештом Берії був усунутий з посади та понижений до начальника управління внутрішніх справ Львівської обл. З червня 1953 до 1956 — знову на посаді міністра внутрішніх справ УРСР, у 1956–1957 — заступник міністра внутрішніх справ СРСР. 30 березня 1957 р. звільнений у відставку — за офіційною версією “через хворобу”, але припускають, що Строкач був усунутий самим Хрущовим як свідок та співучасник тих масових злочинів, що були скоєні в Україні в період перебування Хрущова на посаді 1-го секретара ЦК КП(б)У. Помер у Києві 15 серпня 1963 р.