Йосиф Сліпий - Спомини

Тимотей Васильович Сліпий — двоюрідний брат Йосифа Сліпого по материнській лінії і троюрідний — по батьківській. Двоюрідний брат батька Йосифа Сліпого Василь одружився з тіткою Йосифа Сліпого Францішкою Дичковською (сестрою матері Йосифа Сліпого). У цього подружжя було два сини: Тимотей і Родіон.

Про долю Слободяника розповідає сам Йосиф Сліпий у своїх “Споминах”.

Родіон-Пилип Васильович Сліпий (1887–1948) — молодший брат Тимотея Сліпого, двоюрідний брат Йосифа Сліпого. Йосиф Сліпий вчився з Родіоном в одному класі Тернопільської гімназії. Вони разом здавали матуру і дружили все життя. У Першій світовій війні Родіон був полковником Січових Стрільців, згодом вступив до УГА. Пізніше навчався в Граці. У 1927 р. нострифікував свій диплом лікаря у Познанському університеті (Польща) і працював лікарем у Струсові; допомагав підпіллю ОУН налагоджувати медично-санітарну службу (Український Червоний Хрест), а зокрема, надавав медичну допомогу, зебезпечував медикаментами. Написав книжку для українських жінок „Годування та плекання немовлят”. У роки Другої світової війни добровільно зголосився до дивізії „Галичина”, де був полковим лікарем. Під кінець війни опинився в американський зоні окупації Німечини в таборі для переміщених осіб у Міттенвальді, що на півдні Баварії неподалік від кордону з Австрією, і там помер 1 червня 1948 р. Після свого звільнення Йосиф Сліпий доглядав його могилу. Родіон Сліпий був одружений з Ольгою Ситник, мав дві дочки. Його дочка Ольга Сліпа (1921 р. н., жителька Струсова) була заарештована в грудні 1945 р. й відбула 10 років сталінських таборів (див.: Літопис УПА , т. 32. Торонто — Львів 2001, с. 449).

Микола Дичковський (1894–1949) — священик, родич митрополита Йосифа Сліпого по лінії Дичковських. Був одружений з Анною Попович (родом із Богородчанського p-ну, дочка Андрія та Марії Попович) і мав з нею четверо дітей: двох синів (Зеновія та Ореста) і двох дочок (Віру та Лідію). Рукоположений у 1923 р., він служив спочатку у Перегінську Станиславівського воєводства (1923–1934), а згодом переїхав з родиною до Вільхівки і служив там до 1944 р. Перед приходом радянських військ о. Микола з родиною виїхав до Німеччини, де й помер 14 грудня 1949 р. в Мюнхені. Старший син о. Миколи Дичковського Зеновій у роки війни служив у дивізії “Галичина”. Молодший син Орест (1930–2009) при переїзді до Німечини утік від батьків і повернувся у Вільхівку до своєї бабусі (Марії Попович). У 1947 р. він був заарештований і засуджений на 25 років таборів; в 1956 р. був звільнений і з 1957 проживав у м. Інта (Комі АРСР), де працював фельдшером. У 1971 р. повернувся в Україну і дожив до незалежности; брав участь у Помаранчевій революції 2004 р. Був нагороджений медаллю “Захисник Вітчизни” (1999) та орденом “За заслуги” III ступеня (2005).

B1-1b: <���мене переносила ненька неуважно>.

Фіра (діял.) — віз.

Єратичний (з грецьк. ιερατικóς) — священний, причетний до священного.

Гантали — великі ємності для рідини.

Стація — тут: станція.

A1; В1: <���лунали крики на дорозі, били коней, бичували і т. і.>; A4, С1: <���лунали крики на дорозі, биття коней, бичування і т. п.>

A1, A4, C1; B1: .

A1, A4, C1; B1: <���за новим полотном>; М: <���свіжого, нового полотна>.

Безрога (діял.) — свиня.

У машинописі А1 та A4 Іван Хома надрукував: “у великодню суботу”, хоча в рукописі, як і в другій редакції В1, подано просто: “в суботу”. Йосиф Сліпий, очевидно, мав на увазі не великодню суботу Світлого тижня, а Велику Суботу Страсного тижня перед Великоднем, і ця помилка, ймовірно, закралася через недогляд.

Гаїлки — пісні, що виконувались у часі Великодніх свят (інша назва: гаївки, веснянки).

Пол.: “Отче наш”.

Відносний — тут: відповідний.

Футраж — фураж, корм для худоби.

“Общество ім. Михайла Качковського” — культурно-просвітницьке товариство, засноване галицькими москвофілами з ініціятиви о. Івана Наумовича в 1874 р. в Коломиї, на зразок створеної народовцями в 1868 р. “Просвіти”. У 1876 р. “Общество” було перенесене до Львова; мало свої філії в повітових містечках і читальні по селах. Проводило освітню діяльність, іноді організовувало сільськогосподарські курси, передруковувало твори російських письменників, видавало місячні книжечки та календарі. Окремо були видані сім випусків творів Івана Наумовича. Ці видання друкувалися спершу народною мовою, згодом частково “язичієм”. Видавало газету “Листок”, з 1924 р. часопис “Наука”. Із занепадом москвофільства товариство втратило своє значення: у 1914 р. воно мало лише 300 читалень (у той час як “Просвіта” — 2 944 читалень); у 1936 р. нараховувало 5975 членів (в той час як “Просвіта” у 1935 р. — 306000 членів).