Йосиф Сліпий - Спомини

Мова йде про Володимира Костецького. Ця вставка є лише в другій редакції, тобто в A4, В1. Її текст тут дещо змінений для ясности думки, зокрема, додано пунктуацію та узгоджено відмінки. Оригінальний текст такий: <���п’ята, зглядно шоста, в Микулинцях Костецька, якої син був австрійським генералом, а другий судовим радником у Львові, член і управитель Ставропігійського Інституту>. Тут заходить певна плутанина у переліку дочок діда Романа, так що остання дочка, заміжня Костецька в Микулинцях, виступає спочатку як п’ята, але потім іде уточнення, що в дійсності вона шоста. Ця плутанина вийшла внаслідок внесених Йосифом Сліпим поправок у першій редакції, яких бракує в другій редакції. Під час надиктовування “Споминів” у перерахунку Романових дочок Йосиф Сліпий не врахував своєї матері й почав рахунок не від Анастасії, а від своєї тітки Сіканович; другою була Францішка, третьою — Таїса, четвертою — Розалія. Тому в сумі вийшло чотири дочки, а не п’ять. При перевірці першої редакції Йосиф Сліпий виправив цей недогляд і змінив лічбу, долучивши до неї свою матір Анастасію, так що вона стала першою, Сіканович — другою, Францішка — третьою, Таїса — четвертою, а Розалія — п’ятою. У другій редакції, натомість, він не зауважив цієї неузгоджености, і лічба залишилася без змін — так, як було написано в рукописі. Вставка про останню дочку, Костецьку, ймовірно, пізнішого походження, ніж усі інші поправки Йосифа Сліпого, бо з’являється щойно в другій редакції і внесена не рукою патріярха, а надрукована на машинці Іваном Хомою. Оскільки у другій редакції лічба залишилася без змін, то, відповідно до такого рахунку, остання дочка, Костецька, стала п’ятою. Коли ж Іван Хома віднайшов першу редакцію “Споминів” і переносив поправки з неї до другої редакції, то не міг не помітити цієї неузгоджености і, можливо, навіть сам зробив це уточнення, що Костецька була не п’ятою, а шостою дочкою діда Романа. Чому згодом, при редагуванні третьої редакції тексту “Споминів” (С1 та С2), Іван Хома пропустив цю вставку, невідомо.

Тут було речення про сина Гавриїла, яке Йосиф Сліпий власноручно закреслив: <���Найстарший син Гавриїл одержав маєток в Заздрости>.

Тут Йосиф Сліпий власноручно додає: “його син Григорій був священиком”. Ми не включаємо цієї вставки в основний текст, щоб речення не затратило своєї цілости та зрозумілости. Проте ця вставка досить важлива. Йосиф Сліпий мав тісні контакти з родиною священика Григорія Дичковського, і документ про його смерть долучений до “Споминів”. Це долучення не випадкове, а було зроблене згідно з бажанням самого Йосифа Сліпого, про що довідуємося з його листування із дочкою о. Григорія Кекилією Луцишин, яка в 1976 р. вислала йому копію свідоцтва про смерть батька. У супровідному листі вона писала: “Між документами я знайшла метрику смерти мого тата — і думаю, що це добрий доказ доброти св. Андрея Шептицького, що післав хворого священика до Гориції. Пересилаю відпис. Прошу передати до беатифікаційного відділу у Ватикані”. На це Йосиф Сліпий відповів їй: “Дорога Цилю! Я не знав, що Твій тато помер в Гориції. Про це згадаю також у своїх споминах”. Як бачимо, Йосиф Сліпий дотримав свого слова. Отець Григорій Дичковський (1863–1902) був священиком-катехитом. Висвячений у 1890 p., він служив спочатку сотрудником у с. Мала Пониковиця біля Бродів, а потім душпастирював на Бережанщині у селах Ценів (1894–1898) та Лісники (1898–1902). Блажейовський у своєму шематизмі допустився неточности, коли написав, що Григорій Дичковський народився в 1864 p., а помер у Лісниках 6 січня 1902 р. Як видно з листа доньки та долученого до нього документа, він народився 14 січня 1863 р. в Заздрості, а помер 8 січня 1902, у віці 38 років, у Ґоріції, що в теперішній Італії (див. повну цитату з документа на с. 32 вище [у електронній версії — підрозділ А3 (Гриньох) розділу Опис рукопису та машинописних версій. — Прим. верстальника ]; Шематизм , с. 102: лист Кекилії Луцишин від 24 травня 1976 року та відповідь Йосифа Сліпого від 2 червня 1976 року // ІА УГКЦ, фонд патр. Й. Сліпого, № 1275–1276).

Див. с. 70, прим. 1 [у електронній версії — прим. 64. — Прим. верстальника ].

Микола Сліпий (1872 — бл. 1952) — найстарший брат Йосифа Сліпого, був неодружений і жив як монах. Йосиф Сліпий пише, що Микола помер після арешту більшовиками в 1944–1945 pp., але за іншими даними, він помер у віці понад 80 років, тобто не раніше 1952. У своїх свідченнях односельчани Сліпого із Заздрости, як і його родичі, нічого не згадують про арешт Миколи, а тільки зазначають, що радянська влада забрала у нього корову. На старість Миколі допомагали сусіди (Петро Архитко) та родина його сестри Францішки. Внучка Францішки Сліпої Оксана Сліпа (Горбатенька) 28 липня 1995 р. подала детальні відомості про смерть Миколи Сліпого (див.: Іван Хома. Патріярх Йосиф Сліпий. Молодість, покликання, студії, с. 50–51).