Йосиф Сліпий - Спомини

+ Йосиф Сліпий

Архиєпископ і митрополит Львівський

Ватикан, 1 липня 1963 року

Блаженніший Отче,

Дозволю собі довести до ласкавого відома Вашої Святости наступи факти. Наприкінці Другої світової війни до Польської Республіки були прилучені майже в цілості наші Перемиська та Сяноцька єпархії, а з ними близько 500 тисяч вірних українців-католиків, які тепер, стероризовані, ховаються по всій Польській Республіці. Самі поляки визнають, що українського елементу є близько 200 тисяч осіб, а це “ une quantité pas negligeable ” [902].

У зв’язку з цим питанням до Святого Апостольського Престолу вже звертаються з різних сторін із проханням призначити для наших вірних єпископа, який би про них піклувався. Єпископський престол у місті Перемишлі існує ще з X століття, і його безперервно займав єпископ східного обряду; щойно тепер він залишився без ординарія. Також і місто Сянік було єпископським осідком у середньовіччі, а з 1934 року стало осідком апостольського екзархату.

Ad pedes provolutus [903], дозволю собі покірно просити, щоб Ваша Святість зволили присвятити цьому питанню свою батьківську турботу і ласкавим призначенням єпископа потішили вірних у їх критичній ситуації.

16 травня цього року, під час розмови з Його Еміненцією кардиналом Вишинським, я зрозумів, що він особисто неприхильно ставиться до призначення нашого єпископа в Польщі. Він складає вину за таке становище на польську владу, але в дійсності це не так. Його Еміненція кардинал Вишинський не хоче навіть визнавати національний термін “українці, український” — а треба сказати, що за залізною завісою цей термін визнають усі без ніякої дискусії — і, вживаючи анахронічної мови XVII століття, говорить про “русинів”. Він стверджує, що у випадку публічного призначення наших парафіяльних священиків та українського єпископа в Польщі польська влада могла б вигнати всіх українців з Польщі в СРСР. Але і польське, і радянське керівництво прекрасно знають, що в Польщі є багато українців; мало того, радянський уряд хотів tempore suo [904], щоб я як митрополит Львівський, до мого арешту, самостійно здійснював юрисдикцію над цими українськими вірними в Польщі.

Крім того, п’ять років тому до Варшави приїжджав президент київської Академії наук Максим Тадейович Рильський, найосвіченіша людина серед радянських українців, і за погодженням з польським урядом створив там, у Варшаві, Українсько-польське культурне товариство, яке видає щотижневу газету “Nasze Słowo” (“Наше слово”) і займається пропагуванням української культури в Польщі. Цим Рильський хотів пом’якшити наслідки переслідувань і терору поляків супроти українців на території Польської Народної Республіки.

Я в своєму сумлінні вважав, що повинен представити це на ласкавий розгляд Вашої Святости.

Благаючи батьківського апостольського благословення, дозволю собі висловити найщиріші почуття синівської любови, відданости й послуху

Вашої Святости найслухняніший син

+ Йосиф Сліпий

Архиєпископ і митрополит Львівський

В останньому розділі нашої книги ми пропонуємо до уваги читача уривок із спогадів американського журналіста Нормана Казенса (1915–1990), письменника та громадського діяча, який на початку 1960-х років фактично став неофіційним дипломатичним посередником у переговорах між Ватиканом і СРСР у справі звільнення митрополита Йосифа Сліпого. Казенс був близьким другом президента Кеннеді та довголітнім і доволі успішним редактором часопису “Saturday Review” [905]. Як політичний журналіст він був невтомним захисником миру та політики ядерного роззброєння й активно пропагував ці погляди у своїх працях та публікаціях [906]. Казенс не лише виступав із пацифістськими ідеями, а й намагався на практиці сприяти налагодженню мирних відносин у світі. У 1950-х роках він був одним з головних організаторів запрошення до США на лікування японських дівчат, постраждалих від ядерного бомбардування Хіросіми; у 1957 р. — став співзасновником та першим співголовою Національного комітету за тверезу ядерну політику (SANE) [907]. У 1960-х роках Норман Казенс виступив ініціятором американо-радянських мирних конференцій у Дартмуті [908], а в 1963 р. фактично став неофіційним дипломатом, задіяним як посередник у таємних переговорах між Білим домом, Ватиканом і Кремлем. Таким чином він причинився до двох великих справ. Завдяки його місії вдалося підписати американо-радянську угоду про припинення ядерних випробувань, за що президент США Джон Кеннеді висловив йому публічну подяку, а також домогтися звільнення з ув’язнення митрополита Йосифа Сліпого та Празького архиєпископа Йозефа Берана, за що папа Іван XXIII нагородив його пам’ятним медальйоном. Для виконання цієї місії Казенс двічі їздив до СРСР та мав приватні зустрічі з Микитою Хрущовим. Згодом він написав спогади про свою місію і видав їх спочатку уривками у “Saturday Review”, а в 1972 р. — окремою книгою “Неймовірний тріюмвірат: Джон Кеннеді, папа Іван, Микита Хрущов”, в якій детально описав усі перипетії цієї місії та перебіг переговорів. Нижче подається переклад уривка з цієї книги про першу поїздку Нормана Казенса до Москви у грудні 1962 р., яка, власне, й стосувалася справи звільнення митрополита Йосифа Сліпого. Якщо у своїх “Споминах” Йосиф Сліпий описує своє звільнення з погляду в’язня, то спогади Казенса висвітлюють ці самі події з перспективи безпосереднього учасника переговорів і проливають світло на роль ватиканської дипломатії у цьому процесі.