Йосиф Сліпий - Спомини

Усі вище перелічені священики, призначені адміністраторами, не мають вищої освіти з богослов’я, канонічного права чи інших богословських наук, а закінчили звичайні свої філософські й богословські студії в єпархіяльних семінаріях або у Львівській богословській академії. Однак усі вони дуже добрі священики, які багато років зносили найтяжчі покарання за свою вірність Христові і за свою синівську прив’язаність до вікарія Христа, і за цю правду вони готові в будь-який момент віддати життя.

Звичайно, вони не так і багато можуть зробити для довірених їм душ, але й те мале, що вони можуть, — це вже багато, коли зважити на ті реалії, в яких вони перебувають.

Усі ці мої заходи смиренно представляю Вашій Святості з проханням, щоб Ваша Святість зволили ласкаво їх схвалити.

Після мого арешту я іноді мав можливість видавати пастирські послання, і я писав їх до монахів василіян, студитів і редемптористів, до сестер-василіянок, сестер-служебниць Непорочної Діви Марії, до священиків, вірних, до семінарії та академії. Я також писав пастирські послання з нагоди Різдвяних свят, Чотиридесятниці й Пасхи. Я особливо хотів би відзначити два обширні листи, написані в таборах. Перший був адресований священикам, які — хто по-справжньому, а хто тільки вдавано — відступили від віри, і в ньому я закликав їх звернути зі згубного шляху [892]. Другий лист був адресований священикам, які терпіли, терплять і будуть терпіти тюремне ув’язнення, і в ньому я ставив перед ними приклад тих, хто несе свій хрест. Довгі вервиці таких героїв віри, перший з яких — сам Ісус Христос, продовжуються безперервно. Я пригадав цим священикам, що вони немовби бійці на арені, на яких дивиться небо і земля, вічність і історія, і що за їхню витривалість їх очікує вінець слави [893].

По відбутті тюремного ув’язнення я двічі вступав у переговори з представниками радянського уряду. На питання, чого б я від них бажав, я просив зняти заборону щодо нашої Церкви, бо в СРСР не існує закону, який би дозволяв переслідування нашої Церкви, а проте її несправедливо переслідують в адміністративному порядку. Крім того я нагадав, що Сталін у 1944 році визнав нашу Церкву. Отож, я вимагав повернення до стану, що існував перед моїм арештом. Про все це дозволю собі написати в моєму наступному звіті.

XIII. Латинські дієцезії.

У таборах я зустрів луцького адміністратора о. проф. Джепецького, який був призначений вже покійним єпископом Шельонжеком [894]. Крім нього в таборах були й інші священики з Києва, і від них я дізнався, що там було дуже мало латинських священиків, які б займалися душпастирською працею. Адміністратором Кам’янця був о. Кукурудзінський [895]. На жаль, я не знаю, де він тепер. Інший адміністратор, професор семінарії, ім’я якого я в цю мить не пригадую, — відбуває в Караганді 4-річний термін ув’язнення [896].

Від литовських священиків я чув, що багато їхніх єпископів померли, а інші хворі. Адміністратор Станкевичус, який є квазі-адміністратором цілої Литви і поїхав як делегат на Вселенський собор, не має довіри в священиків, які вважають його агентом поліції [897]. Я запропонував їм поки що, за схваленням Святого Престолу, обрати іншого таємного адміністратора, до якого могли б звертатися з довір’ям.

У таборі я зустрів одного чудового литовського священика на ім’я Альфонс Сварінскас [898]. Ми були разом у тюрмі надзвичайно строгого режиму, відомій як “Спец”. Він витерпів багато переслідувань та тортур і має рідкісний дар підтримувати добрі стосунки з радянськими адміністративними органами. Через рік спливе його термін ув’язнення. Я хотів узяти його до Риму як свого секретаря, бо найбільше його бажання — побачити Святішого Отця, але це виявилось неможливим. Я сердечно поручаю його ласкавій пам’яті Вашої Святости. У таборі були також два литовські каноніки: Рауда [899]та Кішкіс [900], які, відбувши термін ув’язнення, повернулися на батьківщину. У таборі залишилися ще два-три литовські священики [901], декан-латиш і з десяток наших священиків.

Трохи пізніше, в окремому листі, дозволю собі покірно просити Вашу Святість ласкаво зволити поновити раніше уділені мені повноваження й додати до них іще деякі.

Благаючи батьківського апостольського благословення для мене і моїх священиків та вірних, розкиданих по широченних просторах СРСР, прошу дозволити мені висловити найщиріші почуття синівської любови, відданости й послуху

Вашої Святости

найслухняніший син