Йосиф Сліпий - Спомини

Разом зі мною були заарештовані.єпископ Кир Никита Будка та єпископ Кир Миколай Чарнецький. Згодом був заарештований також отець Климетій Шептицький. Тож у Львові залишився останній із призначених мною адміністраторів, отець Йосиф де Вохт, і мені вдалося підтвердити це призначення. Оскільки він був громадянином Бельгії, радянська влада не хотіла його арештовувати, однак через кілька років його видворили з Радянського Союзу [838].

Тільки-но до мене дійшла вістка про його вислання, я подбав про те, щоб призначити іншого адміністратора в особі отця Івана Зятика, нового протоігумена отців-редемптористів. На жаль, незабаром і він був заарештований [839]. Тож я призначив новим адміністратором крилошанина Адріяна Зафійовського [840]. Коли він був у небезпеці, я запропонував йому взяти собі за коад’юторів отця Миколу Хмільовського [841], отця Івана Чорняка [842], ректора Львівської єпархіяльної семінарії, та отця Мисака, ЧНІ [843].

Врешті я постановив, що наступні три священики: отець Зафійовський, отець Чорняк та отець Василь Величковський, ЧНІ (недавно звільнений з таборів, він проживає у Львові), що перебувають у Львові, мають разом вирішувати складні питання, в той час як адміністратором залишається отець Зафійовський.

Коли завдяки батьківській турботі Вашої Святости я був звільнений з тюрми, то перед від’їздом до Риму я покликав до Москви, за дозволом Міністерства внутрішньої безпеки Російської Соціялістичної Федеративної Республіки [844], отця Василя Величковського (1903 року народження, висвяченого у 1925 році) і в понеділок 4 лютого цього року в номері готелю “Москва” (6 поверх, № 124) під час бінарної Св. Літургії [845]висвятив його на єпископа Луцького. Після Св. Літургії я пояснив йому, що мушу їхати до Риму. Я показав і передав йому дорогоцінний лист Вашої Святости, — а отже дав зрозуміти, що я їду до Риму, щоб виконати шанований наказ Святого Отця, а не щоб рятувати власну особу.

V. Перемиська єпархія. На чолі Перемиської єпархії в 1945 році стояв правлячий єпископ Кир Йосафат Коциловський [846]та його єпископ-помічник Кир Григорій Лакота [847]. Коли єпископський осідок разом з частиною Перемиської єпархії опинився в межах Польщі, владика Коциловський подбав про номінацію двох генеральних вікаріїв для тої частини єпархії, що опинилася на території Радянського Союзу: отця Михайла Мельника [848]та отця Миколи Панаса [849]. На жаль, перший згодом апостазував, а другий мало що зміг зробити. Тому майже всі священики вказаної частини Перемиської єпархії приїжджали до Львова, щоб отримати необхідні вказівки для своєї важкої душпастирської праці.

Після смерти владики Коциловського в 1947 році та владики Лакоти в 1950 році я мав намір, за схваленням Святого Престолу, висвятити на єпископа вищезгаданої частини Перемиської єпархії отця Івана Чорняка, що походив з цієї єпархії, однак зреалізувати цей намір виявилось неможливо [850].

VI. Станиславівська єпархія.Правлячий єпископ Станиславова і його помічник, відповідно — владика Григорій Хомишин [851]та владика Іван Лятишевський, перед своїм арештом 11 квітня 1945 року призначили кілька адміністраторів [852]. У грудні 1945 року у лікарні Київської тюрми помер владика Григорій Хомишин, в той час як владика Лятишевський був засланий на Сибір, де терпів понад десять років. У 1956 році він повернувся до Станиславова, однак був уже тяжко хворий і наступного року помер [853]. Перед смертю, з огляду на наполегливі прохання священиків, а особливо отця Величковського, він висвятив на єпископа отця Івана Слезюка, 1896 року народження, висвяченого на священика в 1923 році. Перед Другою світовою війною о. Слезюк був катехитом у Станиславівській гімназії [854].

Передбачаючи свій неминучий арешт, о. Іван Слезюк висвятив на єпископа о. Симеона Лукача, 1893 року народження, висвяченого на священика у 1919 році [855]. Перед Другою світовою війною він був духівником у єпархіяльній семінарії, професором морального богослов’я та аскетики. Він також був членом єпархіяльної консисторії. Незадовго перед моїм від’їздом до Риму я дізнався, що їх обох заарештовано [856].

VII. Апостольський екзархат Лемківшини.Апостольський екзарх Олександр Малиновський [857], колишній віце-ректор Львівської семінарії, у 1945 році написав до мене листа, прохаючи про вказівки. На жаль, я не міг йому відповісти, бо в той час був уже в тюрмі. Дещо пізніше я дізнався, що він був вимушений (польськими властями) покинути свій екзархат, що знаходився в межах Польщі, зректися своєї посади й виїхати за кордон.