Йосиф Сліпий - Спомини

“Вірте мені, — казав отець Морліон, — тепер наспівають грандіозні ідеї, і невдовзі весь світ привітає й полюбить цього шляхетного чоловіка, Івана XXIII. Він не тиран, не доктринер. Він глибоко шанує людей будь-якого віровизнання. Він хоче допомогти врятувати мир”.

Отець Морліон казав, що папа Іван хоче прислужитися світові, хоче йти в ногу з часом, однак поки що зовсім неясно, як це найкраще зробити. Він запитав мене, як я гадаю — чи не потрактує американський народ рішучі заяви папи Римського про потребу дієвих заходів задля утвердження миру в світі як недоречне втручання в політичні справи? Я сказав отцю, що не можу знати, як відреагують американці чи будь-який інший народ, але мені важко уявити, щоб у рішучому заклику до миру з боку одного з чільних релігійних провідників світу було щось неприродне. Зрештою, це і є завдання релігії — побачити духовні виміри тої світової кризи, що провадить світ до війни, і вжити належних заходів для її подолання. З богословського погляду ядерна війна — це не просто війна одної країни проти іншої, одних людей проти інших; це війна проти самого Бога. Людина тепер за крок від того, щоб знищити не просто мільйони життів, а й саму можливість існування життя. Ядерна війна може змінити генетичну матрицю людини, знівечити її життя і спотворити середовище, в якому вона існує. Якщо турбота про такі речі — це не привід для папського втручання, то що ж узагалі може стати таким приводом?

Отець погодився, що масштабні мирні ініціятиви з боку Ватикану справді потрібні. Він сказав, що переконаний: папу надихають дедалі дужчі антивоєнні настрої в самому Радянському Союзі. Ці довгоочікувані тенденції до більшої відкритости, що наростають у СРСР, надзвичайно важливі, і їх треба вивчати й випробовувати, чого вони варті. Отець Морліон додав, що будь-який папський заклик до миру має бути ретельно підготований. А крім того, щоб такий заклик міг мати належний ефект, треба налагодити зв’язки з радянським керівництвом.

Він також казав, що папа переконаний: порозумінню в світі може неабияк посприяти Рік міжнародної співпраці [912], зорганізований на зразок дуже успішного Міжнародного геофізичного року [913]. (На той час, а це було влітку 1962-го, прем’єр-міністр Індії Джавахарлал Неру ще не встиг виступити в ООН з пропозицією про Рік міжнародної співпраці. Наскільки відомо, між ідеєю папи Івана XXIII і пропозицією Неру не було ніякого зв’язку).

Ми повернулися до обговорення цих можливостей восени того ж року. Отець Морліон розпитував мене про Дартмутські конференції. Ці семінари, що зібрали разом американських та радянських академіків, науковців і письменників, почалися в жовтні 1960 р. в Дартмутському коледжі, що в м. Гановер у США, і продовжилися в червні 1961-го в Криму. Третя зустріч мала відбутися в жовтні 1962-го в Академії Філліпса в американському місті Андовер. Мета цих семінарів була в тому, щоб проаналізувати проблеми, які стояли перед політиками обох країн, і поглянути, чи не можна було б намітити певні базові підходи, які лягли б в основу урядової політики обох держав. Отець Морліон не міг бути допущений на зустріч у Андовері як учасник або спостерігач, та все ж він поцікавився, чи не можна було б під час конференції знайти якусь можливість для того, щоб він поспілкувався з радянськими представниками.

Тижнева американо-радянська конференція в Андовері розпочалася 21 жовтня 1962 року. Вже за п’ять днів до початку зустрічі почала наростати напруга навколо повідомлень про розгортання на Кубі радянських стратегічних озброєнь. Ця напруга далася взнаки і в Андовері вже під час недільної вечері-знайомства, коли обидві делегації зібрались коло телевізора, щоб вислухати звернення президента Кеннеді до американського народу. Президент підтвердив, що на Кубі є радянські ракети. Він сказав, що така ситуація нестерпна і що він, цілком усвідомлюючи, на який ризик іде, наказав американському флоту перехоплювати радянські транспорти з озброєннями, що прямують на Кубу.

Поки радянські та американські делегати слухали промову, я спостерігав за ними. З американського боку там були присутні Філіп Е. Моузлі, керівник дослідницьких програм у Раді міжнародних відносин; Джон Б. Оукс, редактор передовиці “Нью-Йорк Таймс”; Роберт Б. Мейнер, губернатор штату Нью-Джерсі в 1954–1962 роках; Артур Ларсон, директор Центру світової законности при Університеті Дьюка; Томас Б. Кофран, виконавчий віце-президент Банку Америки; Шепард Стоун, директор Програми міжнародних відносин Фундації Форда; Пол М. Доті, член Науково-дорадчого комітету при президенті США; Лестер Б. Ґрейнджер, президент Міжнародної конференції соціяльної роботи; Марґарет Мід, учений-антрополог; Луїс Б. Сон, професор міжнародного права Гарвардського університету; Герман Штайнкраус, колишній голова Бріджпортської мідної компанії; Гаррі Калбрет, віце-президент Національної страхової компанії; Норріс Гофтон, директор театру “Фенікс” у Нью-Йорку.