Йосиф Сліпий - Спомини

16. Я визнався і у Вашому доказовому арсеналі і у Вашій методі і меті. Вам не ходить про те, щоби зорієнтуватися в справжніх умовинах і дійсному стані Греко-Католицької Церкви, перевірити свою дотеперішню акцію і тактику супроти неї, підійти критично до наслідків чи, як деякі хочуть, осягів, але, як то вульгарно висловлюються, приперти мене, зловити на якомусь експромті, спровадити до абсурду, показати, на якому то я лихому путі і який то я “враг народу” — словом, пробувати останню ставку, а часом і побавитись, як кітка з мишею перед смертію. Ви маєте моїх десятки томів слідства. Вони, видно, нікого не переконують, але йти в тому напрямі дальше і тим самим методом немає найменшої цілі. Мені товкли вже ці арґументи буквально десятками літ на слідствах і інших розмовах, що єдино правильною є Православна нез’єдинена Церква на Україні. Але то в найкращому випадкові наївність — перевертати історію догори ногами. Казав Сталін, що закони природи незмінні і їх тільки можна повертати на свою користь. Так само незмінне є минуле, і з нього можна тільки вчитись, а не перероблювати його. Historia magistra vitae! [802]Мій науковий стаж провірювали основно вже вчені світової слави, так що під тим оглядом нема вже що більше додавати. Я був вже і членом філії Академії Наук у Львові. Українське радянське Міністерство державної безпеки не є науковою установою, не має наукової ерудиції, і вона йому не потрібна. А коли Вам ходить про дальшу долю Греко-Католицької Церкви, то добре прохаю думати! Більшим “ворогом народа” вже мене не зробите, і Америки тут ніхто не відкриє.

17. Я вже був, як Вам відомо, в тій справі в Москві, в Міністерстві внутрішніх справ. Але там умовини були сто разів кращі і легші. І поставлення до мене було сто разів прихильніше і людяніше, хоч вони не менші і не гірші комуністи від Вас, і я не був там іншим митрополитом, ніж тепер тут. Я міг там не одно помогти виложити, чуючи про державні труднощі, і кожний раз, одверто кажу, я вертав з великим вдоволенням і сатисфакцією. І, як мені переказували, вони рівно ж були дуже вдоволені. А що політична констеляція змінилася, це буває у всіх державах і у всіх віках.

А тут, на Україні, в її серці — Києві, я, здавалося би, знайшовся в своєму національному середовищі, — бо що хочете собі кажіть, то таки Ви українці і я українець, — мучусь і страдаю. 7 літ сиджу вже в Києві в найтяжчій радянській тюрмі і не можу добитись не то рішення справи, але діждатись і почути ні одного прихильного слова, але навпаки.

Я ще і ще раз пригадую, що я не хочу вносити найменшого дисонансу в усю теперішню працю, бо то було би абсолютно без цілі, але бажаю виключно і тільки звернути справу на її властиві тори словами не критики і докору, але чистої любови.

Київ, ізолятор, Короленка, 33

17.ІІ.1961

Йосиф Сліпий, митрополит

Начальнику оперативного відділу М. Купцовові

У зв’язку з розмовою 28.ХІІ.1960 дозвольте предложити Вам, начальник, ще на письмі правничі канонічні рації дійсного т. зв. “греко-католицького собору 1946 року”, на який Ви любите покликуватись і ним навіть чванитесь у пресі і протоколах.

1. Історичне введення.Після смерти Христа християнська віра ширилася між юдеями і поганами. Християни з поган зберігали тільки Христовий закон, а християни з юдеїв продовжували виповняти, крім Христового, також давній Мойсеїв закон і жадали такого від християн з поган. Постали між ними великі спори, передусім в Антіохії. Щоби авторитетно рішити ці питання, зібралися всі апостоли (прибл. 51 р.) в Єрусалим на т. зв. Апостольський Собор. На ньому виступав св. Петро і висловив свою думку, що всіх християн не може обов’язувати юдейський закон (обрізання, умивання, празники і інше), тому що християни є спасені ласкою і заслугами Христа! До його думки прилучився дуже впливовий ап. Яків та всі інші апостоли. Тоді вони видали постанову, і то однозгідно і одноголосно, що християни мають придержуватися тільки Христового закону і не підлягають вже більше Мойсеєвому, навіть християни з юдеїв.

2. Вселенські і часні собори.За прикладом апостолів збиралися пізніше єпископи усієї Церкви під проводом Римських Папів на т. зв. Вселенські собори, яких було дотепер 20, а 21-й приготовляється. Очевидно, доки християнство було заборонене і переслідуване в Римській імперії, соборів не могло бути. Аж коли 313 р. імператор Константин видав толеранційний едикт і проголосив християнство державною реліґією, тоді 12 літ опісля зібрався перший Вселенський собор в Нікеї (325 p.), що осудив єресь Арія, котрий перечив божество Христа. На другому соборі розбирано правди про Святого Духа і ухвалено дисциплінарні і обрядові закони. Так було і на наступних Вселенських соборах впродовж століть.