Йосиф Сліпий - Спомини

2. Рівно ж прохаю не забувати, що на зібранні 1946 р. не було ні одного члена капітули, а їх було 10. Капітула являється канонічно парохом архикатедрального храму св. Юра. А мимо того архикатедральний храм забрано. Академію і Капітульний Будинок при Катедрі забрано, і то безцеремонно. Отці-каноніки, ректорат, настоятелі і професори мусіли шукати собі якогось притулку, і кожний боявся їх, як переслідуваних, прийняти на мешкання. Щасливий, говорили вони, хто арештований, бо має хоч сякий-такий дах над головою! Це ж була наглядна сваволя і надужиття проти радянських законів: забрати комусь церкву, викинути когось з помешкання, які правно йому належаться, та ще й говорити в додатку, що він на те годиться. А вже ж радянський закон постановляє, що нерухоме майно не передається до вживання. Тому і з того згляду при розгляданні справи дуже прохаю мати і це на ласкавій увазі, що правительство винно нам задосить учинення церквами і монастирями на основі його власного приречення. Так і годиться в культурній упорядкованій державі, якою є Радянська Україна.

2.І.1961 р.

Йосиф Сліпий

Високоповажний громадянине начальник оперативного відділу КҐБ

Перед моїм етапом, після безуспішних старань о привернення прав для Української Католицької Церкви на Радянській Україні і видвигнення точок стичности в тому напрямі, я хочу звернути іще на кінець Вашу ласкаву увагу на дві промови, предсідника Хрущова і предсідника Фанфані [805](“Правда” за 4 серпня 1961). Фанфані є запрошений передусім на те, щоби дався склонити до підписання договору з Демократичною Німеччиною. Не треба бути дуже тонким політиком, щоби відчути, що зближення Радянського Союзу і Італії потребує якоїсь спільної платформи чи, конкретно кажучи, обусторонніх уступок як засобу обопільного зближення. Фанфані висуває ціну культури і цивілізації, “которая по еще не устаревшейся классификации называется европейской. В состоянии ли мы с вами культивировать то хорошее, что имеется в этой традиции и извлекать из нее конструктивные элементы в целях укрепления мира?” [806]А він же практикуючий католик і, без сумніву, має в першу чергу на думці католицьку реліґію!

Предсідник Хрущов видвигнув конкретно мирний договір з Німеччиною і вказав на небезпеку оспорювання німецьких границь, про що, впрочім, я виразно писав Першому секретареві Підгірному при кінці грудня 1960 р. Предсідник Хрущов говорить, між іншим: “Підносяться голоси, що «все громче требуют пересмотра послевоенных границ Германии, возвращения так называемых утраченных земель. Народы Европы не могут равнодушно смотреть на то, как активизируются силы, которые стремятся изменить положение, сложившееся после Второй мировой войны. Думаю, что и итальянский народ с настороженостью наблюдает за положением дел в Западной Германии»” [807]. При тому треба мати на увазі, що і Аденавер, і де Ґолль, і Кеннеді, і майже всі інші голови держав — католики і що вони кровно заінтересовані в справах Католицької Церкви. Це факт, без згляду на те, чи це бажане, чи небажане. Чим тепер закінчаться оці переговори? Ствердженням обусторонніх становищ? Шкода було їхати. Само собою напрошується якесь порозуміння і якісь уступства! Завважите, може, [що це] не наша річ! Так, не наша і наша, бо кожному дорога справа миру і хто би він не був, повинен в тому напрямі співдіяти! На мою скромну думку, справа Української Католицької Церкви, хоч не хоч, вводить в ту орбіту спору як дуже важливий чинник і могла би бути, без сумніву, зближуючим, сприяючим і позитивним товчком, і в тому напрямі можна було би ще окремо звернутись до Папи в цілю злагіднення ситуації. А тим часом Ви безогляно перетяли і найтонші затягнені нитки порозуміння.

В останній розмові 28 липня цього року Ви поставили мені як умовину освободження з тюрми виступити проти Ватикану-Папи. Найперше, це значило би відректися від Католицької Церкви, бо не може бути католиком той, що виступає проти Папи як голови Церкви і її єдности, а це є недопускаєме в жоден спосіб, і того Ви зовсім не жадали від мене в першій заяві дня 20 грудня 1960 р. По-друге, яку це мало би користь для Вас на всесвітній політичній арені, на якій Вам властиво залежить? Абсолютно жодної! Навпаки, зачали би за кордоном в нинішний прикрий час голосно кричати про нові репресії Української Католицької Церкви в Радянському Союзі. З цим рішучо мусить числитися кожний розумний політик, що не хоче бути дрібничковцем-мелочником і зубами і ногами держатися за […] [808].