Йосиф Сліпий - Спомини

8. Вправді, на зборище при кінці явились православні єпископи, але вони не були греко-католиками і до Греко-Католицької Церкви не можуть мати жодного відношення. Тоді нехай собі називають його “православним собором”, а не греко-католицьким. Ухвала відступства, чи, як казали, “возсоєдиненія” була переведена перед їх приходом, а всю акцію на соборі проголошення рішень і голосування проводив виклятий Костельник, а не єпископи. А щодо Пельвецького і Мельника, які були на “соборі” в “Ініціятивному гуртку” і предсідательстві, то вони ніколи не були греко-католицькими єпископами, і невідомо, чи вони перед смертю навернулися до Католицької Церкви. Вони свячені були пізніше як католицькі апостати.

9. Постанови Церкви, а не то Львівського збору, не обов’язують державу, бо вона відділена від Церкви. Якщо вона, держава, хоче заборонити Церкву, то бодай про людське око мусить зробити це окремим законом, а такого нема по нинішній день. Навпаки, Греко-Католицька Церква — одна виразно признана державою 1944 p., і ніхто того не скасував. Якщо би сама ухвала Церкви вистарчала, то не треба було би висилати делеґації до Москви в цілі її леґалізації, значить, Греко-Католицької Церкви. Ви, може, скажете, що Греко-Католицька Церква сама себе зліквідувала, то нема що заборонювати вже, — так, мабуть, арґументували (Вам, начальнику оперативного відділу) Ваші кепські дорадники-каноністи. Найперше, т. зв. собор не мав найменшого права ліквідувати Церкву, а навіть якщо би брати сам факт відступства, то вони могли тільки зліквідувати себе, — значить, ті священики, що відступили від Католицької Церкви, — але не зліквідована Церква. Бо не робив сего ні митрополит, ні єпископи, ні тисячі священиків і мільйони вірних. Вони поставлені лише адміністрацією поза законом всупереч всім правам Радянської Конституції.

10. Редакції збору.Появилися дві редакції “собору” чи два звіти. Перший — вірніший і дуже не то наївний, але і неумісний з своїми нерозумними, а то і смішними промовами організаторів. Хтось опісля уважав за вказане переробити його і надати, як казав патріярх, тому зборищу якусь приличнішу форму, бо перша редакція осмішувала всіх “подвижників” разом, а представляти “собор”, як він дійсно відбувся, було би компромітуючим.

11. Закінчення.Підсумуючи сказане, виринає питання: чим же властиво був і є Львівський збір 1946 p.? Відповідь ясна: нічим іншим, як невдалою імпрезою, якої не може вже направити ні зремотувати не то жоден державний церковний знавець справ, але навіть геніяльний муж стану при найліпшій волі і найкращому знанню. Одинокою рацією того збору було: “ stat pro ratione voluntas ” [804]— ми так хотіли. Але видавати бажане за дійсне — це великий самообман, а ще до того в державних преважних справах. Тому треба пустити усю надію в забуття і нав’язати зв’язки з існуючою катакомбною Греко-Католицькою Церквою. Не уважайте “свого собору” якимось осягом в політичному житті на Західній Україні. Чванитись чим, то мали би всі інші справи, а не нещасливий збір.

Високоповажний начальник, держіть вкінці того, як Вам то так подобається, тільки дайте нам якщо вже не жити, то бодай животіти. Прохаю вибачити, що не маю під рукою точніших дат і цитат з книг, бо я ж пишу в тюрмі, в камері, а не в науковій робітні, і водночас будьте так добрі, читаючи ці рядки від льояльного громадянина, якому добро Радянської України так лежить на серці, як і Вам. При тому він в ім’я правди заявляє, що знайшов був в Москві більше зрозуміння і серця, ніж тепер в Києві. В Москві давно махнули рукою на “собор 1946 p.”, а тверезіше думаючі політики на Україні признали, що вони впали жертвою обману двох чи трьох некомпетентних осібняків.

30.ХІІ.1960 р.

Йосиф Сліпий

Високоповажному громадянинові Купцовові —

Оперативний відділ, Київ

1. Нав’язуючи до попередніх розмов, я хочу Вам ще пригадати, що в 1946 році після т. зв. Львівського собору, — коли відбирано нашим священикам церкви і монастирі без огляду на те, чи вони переходили на православіє, чи ні, — мій заступник, отець архимандрит Климентій Шептицький звернувся був до міністра закордонних справ Молотова, щоби греко-католикам все-таки оставити найконечніші їм церкви і монастирі. Говорили тоді всі і адміністративні органи, що це з правного боку зовсім справедливе домагання і воно буде прихильно полагоджене. Одначе рішення відтягнено, о. архимандрита Климентія арештовано і питання осталось відчиненим по нинішній день.