Йосиф Сліпий - Спомини

Так само, коли я був в Єнисейську в домі інвалідів, хто-то приїздив з міністерства з Москви поза плечима красноярського начальства і розпитував мене, яке моє життя, умовини і положення на висилці, щоби переконатись самому, як воно в дійсності є. Видно, що і в Москві не всі кинули мене на іграшку судьби. Бо було таке, що коли я жалувався красноярському ґенерал-лейтенантові КҐБ на жахливі умовини в домі інвалідів і що на мене робили напад з ножами бандити-інваліди, то він того не знав, але що якась старушка прала білля і приносила молоко, то районний начальник КҐБ Данзиленко повідомив його про це. Та навіть Красноярське КҐБ не хотіло посвідчити мені (хоч на Ваше бажання мене арештували), що я був 6 літ на висилці в Красноярському краєві. Посвідка була потрібна мені для оскарження (скарги), бо тайшетські правники радили мені написати її, щоби мені почислили цю висилку за ляґер. Вони відповіли, що це не була висилка. А що ж тоді? Літнисько? Коли раз питався конвоя, що проводив мене з автоматом, чи то назад треба вертати до Красноярської тюрми, то він з удаваною серйозністю відповів: “Разве это тюрьма?” — “А що ж?” — продовжую я. — “Гостинница”, — закінчив він. У конвоя це був жарт для розвеселення, але в КҐБ то хіба ні! Бо ходило про те, щоби мені скоротили кару, як і іншим скорочували. Не хотіли назвати це навіть висилкою і карою!

Навпаки, коли 1957 року приїхав був до мене до дому інвалідів в Маклакові-Кузьминці біля Єнисейська начальник Київського слідчого відділу полковник Пивоварец, то відразу кричав, і то з кулаком: “Ми вас посадим!”, — так що коли я вийшов з клубу, де відбулась ця прикра розмова з погрозами, то мене питали: “Що вони там, хотіли вас убити?” А й самим красноярським начальникам було це дуже неприємно, бо вони все-таки заховували якусь приличну поведінку.

Громадянине міністер, хочу Вам при тій нагоді відкрити одну напівтайну, а саме: я нераз чув від дуже розумних людей, комуністів і непартійних, а вони покликувались навіть на Лєніна, що найменше щасливу і вдачну політику із усіх Радянських Республік веде Українська. Вони-то може і досадніше висловлювалися, але я не хочу входити в слушність чи неслушність осуду. Одно при тому цікаве, що я ніколи не чув навіть в найближче стоячих до Вас кругів, ні в Москві, ні в Сибірі, ні в ляґері, ні на волі якихось не то похвал, але навіть додатних оцінок, а завжди “хохол” супроводжувано махненням рукою. Борони Боже, щоби я хотів тим кого-небудь діткнути, але говорю тому, що таки добре знати, а ледве чи Вам хто це скаже, бо навіть мені як українцеві женувались це говорити. Видно, що щось за тим є на речі. А мені приходить тепер на думку, чи це вічне повторювання і відгрівання ворожнечі Греко-Католицької Церкви і моєї особисто не потверджують до деякої міри порушених підозрінь і української сатири на тему: товкти воду в ступі? Кому це потрібно? Яка прикра короткозорість і тупість унята в нерозумну тактику останньої скандалістики Бєляєва [787]і товаришів! [788]Може, лучше про те і не згадувати! Яка в тому конструктивна державна думка? Поважні одиниці в ляґері називають це несерйозністю, а ще і чим гіршим в більшому масштабі.

Одно є певне, що нас, Греко-Католицьку Церкву, не дезавуює [789]це. За кордоном, і не тільки тут, це мусить страшенно підкошувати авторитет, гідність і повагу авторів, і не тільки самих творців, але і тих приналежних, та понижувати їх в очах всіх об’єктивно думаючих людей. Хто-то з комуністів сказав, що якщо би ці твори переклав і післав Толіяттому39 [790], то він прислав би співчуття. А Міцкевич сказав би: “Niedźwiedziu, niedźwiedziu! Gdybyś w mateczniku siedział, nigdy by się o tobie Wojski nie dowiedział” [791]. Згадую це з невимовною прикрістю, бо воно поваги Української держави не підносить! Це не для докору!

10. Ви, Радянський Український Уряд, маєте претенсії до Папи, що він вам ворог. Добре, то зробіть так, щоб він був вашим другом, таким, яким він є другом Америки, з котрою ви хочете дружитись. Перестаньте переслідувати Греко-Католицьку Церкву і нищити загалом реліґію, і тоді відносини, безумовно, зміняться на лучше. А якщо ви не бажаєте цього, то він хоч-не-хоч мусить бути ворогом безбожництва, і тоді, річ ясна, жалі проти нього неоправдані. Це рівно ж не для докору, але для поправи самої справи! Прохаю ласкаво зрозуміти, що Католицька Вселенська Церква існує вже на українських землях буквально тисячу дев’ятсот літ, а Ви — 44 роки, несповна півстоліття. Вона перша боронила бідняків і всіх покривджених не фізичною, але моральною зброєю, а Ви далеко-далеко пізніше, щойно в найновіших часах.