Я й тепер на письмі це повторюю: чому, громадянине міністер, Ви так дивувалися і грозили обвинуваченням мене перед народом, що поляки по вірі нам ближчі, ніж нез’єдинені православні українці, але на національному і політичному полі ми з ними завзято воювали. Для унагляднення і злагіднення сповидної остроти спитайте себе також, хто вам ближчий: комуніст-німець чи українець-націоналіст? Та вертаючи до нашого питання, я пригадую і тверджу, що від часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого ми на Заході зубами і руками держали Холм, Перемишль, Сянок і Пряшів по нинішній день, навіть в найважчих наших політичних умовинах і часах! Вони [поляки] були нашими політичними ворогами, але все-таки наша Греко-Католицька Церква мусіла бути ними хоч-не-хоч признавана, бо вони все-таки католики і над ними стояв Папа. (Це саме питання ставили мені в Москві, але під іншим кутом!) А в нашій рідній Радянській Україні нас офіціяльно зліквідовано, хоч наша Церква числила 7 мільйонів вірних з 12 єпископами, очолюваних митрополитом. Під державним оглядом на 44 мільйони, une quantité pas négligeable [782]!
I не забуваймо при тому, що вже передше, кілька літ тому назад, нашу Греко-Католицьку Церкву в Радянському Союзі визнало було правительство Сталіна в Москві 1944 р. Її зліквідовано ніби на основі т. зв. Собору 1946 р. Окрему відповідь про це і про т. зв. собор я написав начальникові відділу і тому тепер про нього не буду знову говорити.
8. Придержуючись Вашої тези, громадянине міністер, треба в додатку сказати, що відносини і взаємини між українцями і московським самодержавним царем не були зовсім кращі, ніж між українцями, зокрема греко-католиками, і поляками. Як вже сказано, Хмельницький зробив фатальну помилку, що поставив перед королем своїх уніятів греко-католиків нижче і в гірше положення, ніж поляків-католиків на Україні, бо просив короля знищити греко-католиків, а водночас признавав католиків латинського обряду на Україні, а ними були і є не тільки поляки, але й українці. Чому-то така ласка для них, а для нас прокляття, ніхто по нинішній день не знає. Мабуть, своє неґативне ставлення до Унії одідичив він від поляків, в котрих школах він учився.
Тими крутими стежками пішли і царі і три рази ліквідували Унію. Тому два роки слідчі говорили мені: “А ми за два рази зліквідуємо її”. Значить: “ Res porro tractatur ” [783]— продовження слідує: “ za panią matką idzie pacierz gładko ” [784]. Але компанія українських безбожників-комуністів з царем їм чести не приносить. Впрочім, і Ви самі, громадянине міністер, виправдували лінію царів як немов-то східняцьку. Чи Українська Греко-Католицька Церква страшніша для Радянської України, ніж Католицька в латинському обряді? Коли Ґонті, Залізнякові, гайдамакам та й загалом козацькій черні до деякої міри можна простити їх загонистість і незорієнтованість в католицькій справі, а навіть Шевченкові — незнання історії Унії і Католицької Церкви загалом, то ніяк — Хмельницькому як державному мужеві його вузькі, короткозорі політично-реліґійні погляди. Що його зрадила жінка-католичка (до речі кажучи, полька) — це не оправдує його як державного будівничого в його ненависті до нас, греко-католиків — українців, подібно як і тепер комуністів! Впрочім, і Шевченко сам витикав Хмельницькому його політичні похибки, хоч в своїх поглядах на Унію і Католицьку Церкву недалеко відбіг від Хмельницького: “Ой Богдане, Богдане, нерозумний сину…!” [785]Впрочім, які там течії нуртували в козацтві, годі нині ще сказати історикові останнє слово, бо акти лежать в Москві неопубліковані. Мабуть, є якась пересада. Бо між козаками було багато і греко-католиків — українців, і католиків — поляків, чехів, мадярів, німців і інших, котрі не мордували би були і не переслідували греко-католиків і Латинської Церкви, тому що то католицька віра! Негодування між українцями і московським царем продовжувались. Навіть після Переяславської угоди Хмельницький плакав, приймав потайки закордонних послів, козаки воювали з царем. Виговський, прихильник Унії, побив царя під Конотопом, цар посилав провід козаків на заслання (Палія до Єнисейська), дальше Мазепа і тому подібне. А з минулого прохаю пригадати собі ще жахливе знищення Києва в 1169 p., 1204 р. і інше, які доконували північні володимиро-московські великі князі. І так воно пішло, як то чомусь кажуть, як з Петрового дня [786]. Громадянине міністер, це не є тільки мій особистий погляд, але так говорять не тільки українські і російські історики, але тепер так само радянські. А я додам ще й те, що за царських часів всі революціонери, предтечі комуністів, шукали і находили в нас, греко-католиків, прибіжище. Багато з українців, як професор Антонович і товариші, у великій групі були в душі греко-католиками або католиками латинського обряду. Ви, українці з Великої України, були більше заанґажовані з царями, ніж ми, західняки, і більше це вас дотичить, ніж нас. Правда, це болючі справи, і я їх не порушував би, якщо би Ви, громадянине міністер, не були взяли під увагу XVI і XVII ст. на Україні. Примушений конечністю, я накреслив Вам в найзагальніших рисах тодішні церковно-політичні і політичні відносини. Про Переяславську угоду було писано багато в часі ювілею 1954 р.
Читать дальше