Йосиф Сліпий - Спомини

5. І українські, і російські нез’єдинені православні признають, що між Києвом і Москвою на церковному полі була тоді більша різниця і більша розбіжність, ніж між Греко-Католицькою Церквою і київським православ’ям. Митрополити Могила і Косів були тайними прихильниками Папи і греко-католиків. Могила казав перекладати дуже багато з латинського обряду на православний, а Могилянська академія була створена на католицький зразок і в суті речі викладала католицьку науку. Вам, громадянине міністер, хіба, відомо, що між митрополитом Могилою та греко-католицьким митрополитом Йосифом Рутським була вже майже уложена угода, що Могила признавав зверхність Папи, ставав українським патріярхом в Києві, а Рутський признавав його патріярхом всієї України.

Тепер щодо Москви! Московський патріярх Нікон, найвизначніша тоді особа в Москві, був тоді прихильником Греко-Католицької Церкви і брав багато з Київської Церкви. Крім того в самій Російській, Московській Церкві наступив великий розкол між Ніконом і старообрядцями, що не признавали ні царя, ні патріярха і провадили жахливі, кроваві війни. Між Москвою і Костантинополем були часто незгодини, вже починаючи від великого князя володимиро-московського Андрія Боголюбського, що добивався від Царгороду своєї окремої митрополії у Володимирі. І в Москві були унійні змагання. Московські єпископи були признали греко-католицького митрополита Київського Ісидора до Фльорентійського Собору і після, коли вернув із Фльоренції. Тільки аж пізніше цар з боязні, що тратить владу над Церквою, арештував митр. Ісидора. Московський Патріярх Ігнатій (саме в XVII ст.) признавав Папу і інші його єпископи [778]. І, Високоповажний Міністер, хочете тепер з того творити “православний блок” проти Католицької Церкви і бити поляків? Таж тодішні українські і білоруські архієпископи, єпископи і митрополити (Іпатій Потій, Терлецький, Рутський, Кунцевич, Суша і інші) — то були дуже визначні люди, з котрих голосом числились і королі. Це світлі уми, котрі лучше визнавались в тодішніх політичних і церковних умовинах, ніж ми нині обидва разом. Я запевнюю Вас, на чому світ стоїть, і то виходячи з комуністичного становища, що безбожники-комуністи в поборюванні Греко-Католицької Церкви не мають чого шукати на історичному, мирному полі Церкви! [779]

6. Тепер візьміть ласкаво політичні відносини. Ви кажете, що греко-католики були ренеґати і польонофіли. Але це минається з історичною правдою. Ви знаєте, що після Зборова король попав у полон Хмельницького. І він, Хмельницький, замість поставити тверді умови (услів’я) самостійної України, впав перед ним на коліна і просив милости. Ви попереднього разу сказали, щоби українці і росіяни творили блок православний. Чому ж Хмельницький не вчинив того? Не Українська Католицька Церква воювала, але він, Гетьман. Та він був більший стратег, ніж політик. Замість опертися на українських католиків, як їх тоді звали, “уніятів”, втягнути їх в будову своєї держави, бо вони як католики творили сильне забороло проти напору поляків на Україну, то він жадав від короля їх знищення. Бо і Папа говорив полякам, що “Rutheni”, українці і білоруси, такі самі католики, як поляки (як ви), і не маєте потреби і права їх ще раз навертати на католицизм в латинському обряді. І справді, поляки більше польонізували українських православних, ніж укр. католиків! Всі майже образовані нез’єдинені православні українці писали і говорили по-польськи, але українські католики тільки з конечности.

7. Ви кажете, що греко-католики — українці різали українських православних! Це, хіба, жарт. Але що в Києві топили греко-католиків в Дніпрі, це факт, признаний всіми і Грушевським. Що гайдамаки різали греко-католиків без розбору — це другий факт! Що Ґонта і Залізняк вбивали своїх дітей, тому що вони католики, а вночі викрадали їх тіла і хоронили, це також, за Шевченком, загальна українська православна опінія, що закравує [780]на політичну трагікомедію. Та при тому всьому, це найзворушливіший момент у Шевченкових “Гайдамаках”, коли його, Ґонти, власні діти просяться в нього перед загином: “Тату, тату, ми — не ляхи… ми — католики” (Шевченко) [781]. Що Сагайдачний громив і вбивав українських греко-католиків, і то навіть таких, що хотіли переходити на Унію, і як слідно з актів архиєп. Терлецького — це рівно ж історична правда! Що Петро І власноручно вбивав греко-католиків (уніятів) в часі свого побуту в Польщі, про це гуділа тоді огірчена і обурена уся Европа. Що царі і цариці жорстоко і кроваво переслідували греко-католиків на Холмщині і Підляшші — це загальновідомо. І багато-багато іншого. От так не греко-католики були головорізами, але їм відрубували голови! Нас били на два боки: і поляки, і православні — свої! Православні вбили св. Йосафата Кунцевича, а не навпаки!