Валентин Чемерис - Аравійська пустеля (збірник)

Та під сосною, поруч з автобусом!

Виліз Федя з ромашок, пострушував з себе мурахів, потягнувся смачно, невдоволено буркнув:

– Дома жінка поспати не дає: на роботу, Федю, на роботу… У неділю: вставай, Федю, килими витрушувати… Думав, хоч тут… так ви, як найнялися: Федю та Федю!.. Ну чого ви на мене повитріщалися? Давно не бачили, чи що? Ходімо краще гриби збирати. Хоч подивлюся, які вони…

Відкриваємо перший-ліпший довідник про гриби.

«Білий гриб, боровик (їстівний, І категорія).

Загальний опис: шляпинка м’ясиста, у молодих грибів – світла, пізніше – каштанова або темно-бура, червонувато-коричнева, гладенька і суха. Шкіра не знімається. Діаметр 5—20 см. Округла, випукла.

Ніжка коротка, товста, дебела, трохи волокниста, брудно-біла, сірувата… Висота 4—20, діаметр – 6–8 см.

Смак і запах. Трохи солодкуватий, з приємним запахом».

Ви зрозуміли, що таке білий (БІЛИЙ!!!) гриб?

Ні? Тоді ось вам ще одна цитата (теж із книги про гриби):

«…У веселі березові світлиці заходиш, як у колонну залу природи… І ось ніби шпигнуло в груди, частіше загупало серце… Грибівник побачив… Темно-коричнева округлість шляпинки на білому пеньку ніжки. Під жовтим листям соромливо притулився білий гриб.

Ніби крихку вазу, обережно піднімаєш свій захоплюючий трофей. Шукачу грибного щастя повезло! Гарний на вигляд, масивно-округлий здоровань. Не гриб, а – картинка! Чисте мистецтво! А не здогадалися заводські художники і скульптори взяти його моделлю на фарфор, фаянс, майоліку, мозаїку побутових виробів. Лита бронза – шляпка. Боровик, здається, ще дихає туманом, росяною вологою нічної свіжості…» (Д. Зуев. Дары русского леса.)

Тепер ви, звичайно, хоч трохи відчули, що ж воно таке за незвичайний витвір матінки-природи – білий гриб- боровик?

В ієрархії грибного царства він посідає… Ні-ні, не «одне з перших місць», як обережненько написав у брошурі якийсь кандидат якихось наук, а – ПЕРШЕ МІСЦЕ!

Перше, щонайперше!

Бо він – один-єдиний у всьому грибному царстві, іншого такого немає. Бо він – одиниця виміру, і по ньому, як по еталону, міряють усі інші гриби.

Зважте й на те, що словом «гриби» колись на Русі величали тільки один гриб – білий. Решта ж (крім груздя, що вже й тоді мав персональне ім’я) були просто губи. Та й тепер у північних областях Росії, в західних областях України гриби (крім білого) – то губи.

«Відро губ знайшла, а грибів тільки троє!» Тобто грибів (якихось) аж відро набрала, а білих лише три знайшла.

Жоден гриб не має стільки врочистих, поетичних та інших патетично-ліричних епітетів, як боровик: незрівнянний, диво природи, геніальний витвір, чарівний… і т. д., і т. п. Або ще – справжній гриб, як величають боровик на Україні.

У Закарпатті він ще й «війт». Усьому, значить, голова. Коротко, точно і влучно. Залишається додати, що боровик – тільки боровик! – має монарші титули: цар-гриб, король тощо.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

«Лихо з голоду» – новий варіант мого давнього оповідання «Тарасове дитинство», що друкувалося 1964 року до 150-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка, але автора воно так і не задовольнило, і він через сорок років вирішив його переписати заново. На основі «Тарасового дитинства» й написав – з елементами, щоправда, фантастики – оповідання «Лихо з голоду». ( Автор. )

Ні, це не відкриття «тихого полювання». Це – відкриття Присамар’я. Але відкриття, ясна річ, не географічне, бо автор аж ніяк не цілить на роль такого собі Колумба районного масштабу. Ні і ні. Авторове відкриття Присамар’я – це відкриття для себе, адже кожний із нас мусить хоч що-небудь відкрити у світі білому для себе.