Валентин Чемерис - Аравійська пустеля (збірник)

Так ось автор і відкрив своє (СВОЄ!) Присамар’я, своє грибне царство [2] Ні, це не відкриття «тихого полювання». Це – відкриття Присамар’я. Але відкриття, ясна річ, не географічне, бо автор аж ніяк не цілить на роль такого собі Колумба районного масштабу. Ні і ні. Авторове відкриття Присамар’я – це відкриття для себе, адже кожний із нас мусить хоч що-небудь відкрити у світі білому для себе. . А територія Присамар’я, себто територія авторового грибного царства, чималенька – 15 тисяч гектарів! І це між індустріальними центрами, такими як Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Павлоград.

Але – досить вступу. Час уже збиратися по гриби.

Чи знаєте ви, з чого починається похід за грибами?

О, це не так просто, як вам здається!

«Знаємо, знаємо! – упевнено вигукне тут котрийсь із бувалих читачів. – З корзини. Бере грибівник якийсь там козубець-луб’янець і…»

Так-то воно так і… не так.

Похід за грибами починається з однієї дуже важливої розмови… Так, ви вгадали. З дружиною. Бо тільки-но ви почнете збиратися в ліс, то неодмінно виявиться, що дружина ваша вже місяць чи й два не ходила в кінотеатр, а якраз на цей вихідний і зібралася. Та й фільм зараз демонструється, як сусідка запевняла, «заграничний», ще й буцімто про любов. У Парижі чи в Римі. А тут вас із грибами…

Тому, як самі розумієте, треба дружину підготувати.

– До речі, моє серденько, завтра у нас що? Здається, вихідний. То я, мабуть, моя зозулько… (варіант: ластівочко, синичко, журавочко, лебідко, галочко… Крім пернатих, радимо використовувати і ссавців: кішечко, білочко, куничко, лисичко… ну і так далі). Завтра той… За грибочками поїду.

– Знову-у??! Знову у вихідний тинятимешся поза уманню, а я… я… на кухні… у… у…

– Ах, моя лебідонько, – квапитесь ви, доки джинн ще не вилетів із пляшки. – Чому на кухні? Мусиш ти хоч раз культурно відпочити? От і сходи у кіно.

– Та я й так щовихідного сама! Бо тебе носить бозна-де. Ні, ти мені скажи: є у мене чоловік чи нема? Ах, є? Тоді я піду в кіно так, як ходять усі щасливі жінки: зі своїм чоловіком.

– Звичайно, я вдячний тобі, моя лебідонько, що ти хочеш зі мною у кіно, але ж – грибочки…

Тепер лишається запитати: чи знаєте ви, що таке гриби?

У Словнику української мови (том 11, стор. 165) сказано так:

«Гриб – це нижча безхлорофільна рослина, що має форму шапки, надітої на ніжку, і розмножується головним чином спорами».

І все. Просто і ясно.

Що ж, усе це так, але якби-то укладачі Словника знали, яку радість дарує людині ота «нижча безхлорофільна рослина, що має форму шапки, надітої на ніжку», то вони про гриб, напевне б, цілу поему написали. А якщо й не поему, то хоча б таке:

«Приблизно з половини липня, як тільки проллються над навколишніми лісами золоті, вперемішку з сонцем дощі, і затуманяться полудневим маревом далекі узлісся, з половини липня і майже до самого жовтня повітря у нашому місті стійко пахне грибами. Не знаю, кого як – особисто ж мене цей дух так бентежить, що я, здається, готовий чимдуж бігти з луб’янцем хоч куди – в бір чи в березняк. І серце виповнюється тихою світлою радістю, яка знайома кожному заповзятому грибівнику».

Отже, грибівник – це той, хто збирає гриби. (Не плутати із словом «грибник» у Даля, там воно означає… пиріг із грибами.)

Так от, автор – один із тих, хто збирає гриби. А скільки у нас мільйонів грибівників – точної цифри не знає, мабуть, і всезнаюча статистика. Є вони навіть серед поетів і серед солідних прозаїків, і вони (зокрема, прозаїки) ось як пишуть про своє захоплення:

«Кажуть, козуб терпінням повниться, але не вся та радість, що в козубку зібрана, – мені, може, тим ще люба ця красна пора року, що будить вона в людях – від малого до великого – почуття світлі, помисли добрі – про красу рідного краю, про щастя жити на землі, і, захоплені здоровим азартом, ми самі навіть не відчуваємо, як підносить нас над буденністю відчуття вічної спорідненості з природою».

Отож, дорогий читачу, за козубець, за дружину і… Навіщо їй у вихідний удома сидіти? За корзину, за дружину і – в ліс. І кваптесь, кваптесь, бо грибна пора… Ось вам на цю тему усмішка.

«Дідусю, – звертається мале грибенятко до старого гриба, – розкажи, яке було життя удавнину, днів із дванадцать тому».

Ось який вік у грибів! А деякі з них (наприклад, підосичник) живуть ще менше: 6–7 днів. Але на наше безмежне щастя, ростуть вони не всі разом і не всі в один день.

І нарешті останнє: кому за грибами ходити?