Array Folk art (Folklore) - Казки добрих сусідів. Сорок дівчат. Узбецькі народні казки

Якось хлопець, узявши з собою обох собак, вирушив на полювання. Спочатку він полював у горах, потім спустився в долину і підійшов до річки. Дивиться – а на березі стоїть Алмауз Кампир. Побачила вона хлопця і кинулась у воду. Хлопець хотів було кинутися за старою, та вона зникла під водою і не показувалась на поверхні. Хлопець повернувся до собак і крикнув:

– Хапайте цю стару! Як тільки схопите її, тримайте міцно, не випускайте!

– Ми виконаємо твій наказ, – відповіли собаки, – негайно кинемося у воду. Тільки ти придивляйся: якщо на воді з’явиться кров, ти не бійся, а, навпаки, радій, значить, усе добре. А якщо з’явиться гній – ну тоді плач, значить, справи кепські.

Собаки стрибнули одна за одною в річку, у те місце, де пірнула стара, і щезли під водою. Довго стояв хлопець на березі, як раптом на поверхні води показався гній. Побачивши гній, хлопець заплакав: «Значить, усе пропало!» – подумав він. Трохи згодом вода в цьому місці забарвилася кров’ю. Хлопець зрадів і перестав плакати.

Аж ось на поверхні води показалась голова одного пса, і відразу ж виплив ще один пес. Міцно вчепившись зубами, вони тягнули за ноги мертву стару. На березі вони кинули її і підбігли до свого господаря. Хлопець був на сьомому небі від радості. Тепер його ворог – зла Алмауз Кампир – більше не могла завдати йому шкоди. Задоволений і веселий, він повернувся в палац. Дивиться – а в палаці у нього гості. Виявляється, цар, розшукуючи свою дочку, випадково заїхав у палац разом зі своєю свитою. На радощах цар наказав влаштувати весільний бенкет. Віддавши свою дочку заміж за молодого чоловіка, цар посадив його на трон і передав у його руки кермо влади. Скоро до хлопця приїхали батько і мати. Вони довго розшукували свого сина і, нарешті, дізнались, що він знаходиться в палаці. Старий і стара були дуже раді, що їхньому синові випало таке щастя, що молода царівна, така красуня, стала їхньою невісткою. Усі вони зажили щасливим життям, досягнувши своїх бажань і мети.

У давні часи, коли емір бухарський сидів, мов той кліщ, на шиї народу, розповідали, що багато караванників і погоничів верблюдів після довгих поневірянь по Червоних пісках раптом бачили перед собою посеред пустелі арки і будівлі, які піднімалися у вишину і суперничали своєю бірюзою з куполом неба. То – давнє місто Варахша, місто щастя! Та тільки наближався змучений спрагою і спекою мандрівник, як усе щезало – і будинки, і арки, і куполи. Так і блукає по просторах пустелі, наче туманне видіння, дивне місто.

У давнину місто Варахша дійсно було. Стояло воно подібно до острова посеред хвиль піщаного моря. Стіни міста були складені з рожевого мармуру, вежі – із золота, дахи будинків – із срібла. На березі водойми сяяв коштовними каменями срібний палац. У ньому жив великий правитель країни – шах Наджмеддін. Навколо міста на десять бухарських фарсангів тягнулися сади, виноградники, гаї та поля. У повноводих ариках дзюрчали прохолодні струмені. Згиналися гілки дерев під вагою плодів граната, інжиру, персиків. Нічого не боялися жителі міста за своїми мармуровими стінами і навіть не дивилися на червоні піщані пагорби, які грізно насувалися на поля і сади.

Всемогутній Наджмеддін був молодий і легковажний. Він не думав про справи держави і свого міста. Понад усе він любив вино і жінок, полювання і війну.

Поїхав якось шах Наджмеддін на полювання. Раптом із заростів саксаулу вискочив величезний тигр і повалив Наджмеддіна разом з конем. Тут і кінець прийшов би шахові, аж просвистіла стріла і вразила хижака на смерть! Підвівся шах Наджмеддін, струсив одяг і бачить: стоїть юнак з луком у руках. Простягнув йому руку шах Наджмеддін і запитав:

– Як тебе звати?

– Захід.

– Врятував ти мене від вірної загибелі. Тепер ти, Західе, будеш мені братом.

Привіз шах Наджмеддін юнака до палацу, зібрав усіх своїх придворних радників і візирів і оголосив їм:

– Усі ви боягузи і дурні! Коли тигр терзав мене, де були ви? Геть забирайтеся з палацу! Тепер радником і візиром буде названий брат мій Захід.

Як сказав шах Наджмеддін, так і сталося. Зробився юнак Захід візиром.

Шах Наджмеддін задовольняв себе забавами, а його візир Захід правив містом Варахша.

Прославився швидко візир Захід своїм надзвичайним розумом. З усіх кінців світу з’їжджалися до нього мудреці за порадами, і усіх вражав він розумними промовами. Не відпускав шах Наджмеддін від себе Західа ні на крок і радився з ним у всіх справах.