Array Folk art (Folklore) - Казки добрих сусідів. Сорок дівчат. Узбецькі народні казки

– Ти мене не прив’язуй, я нікуди від тебе не піду. Я буду тепер твоїм товаришем і другом.

Хлопець дуже здивувався і не прив’язав бичка. Він хотів підперезатися поясом, аж раптом намацав у поясній хустці за спиною щось тверде. Тут тільки хлопець згадав, що в хустці у нього зав’язана перепічка, яку мати дала йому в дорогу. Він так зголоднів, що з жадібністю накинувся на їжу і в одну мить з’їв половину перепічки. Утамувавши трохи голод, він загорнув у хустку другу половину перепічки.

Ніч пройшла спокійно. Вранці бичок прокинувся, встав, виставив уперед передні ноги і, вигнувши спину, солодко потягнувся. Потім хвицнув по черзі задніми ногами і пішов по схилу гори пощипати зеленої травиці. А хлопець, втомлений безперервною погонею, все ще лежав відпочиваючи. Тим часом бичок, насолоджуючись соковитою травою, піднімався вище і вище і, нарешті, зайшов на самісіньку вершину. Подивився він вниз і побачив удалині великий палац, оточений зеленим тінистим садом. Кожного року влітку в цей палац приїздив цар зі своєю сім’єю, відпочивав і розважався полюванням в навколишніх горах. Бичок, пощипуючи травичку, почав спускатися вниз, ішов-ішов – і не помітив, як опинився перед самим палацом.

У царської дочки було сорок рабинь-служниць. Усі вони, молоді, гарні, моторні, пустотливі, прогулювались по алеях тінистого саду. Побачивши бичка, вони вибігли за огорожу, упіймали його і повели в сад. Там вони покрили йому спину халатом, найжвавіша дівчина сіла на нього верхи і почала поганяти. Бичок переступив з ноги на ногу, нахилив голову, покрутив хвостом – та як помчить з усіх ніг по алеї! Дівчина закричала з переляку, потім заспокоїлась, ухопилась за роги, повернула бичка і поїхала назад уже спокійно. Після неї сіла друга, третя, і всі сідали верхи по черзі і каталися по саду.

Почула царівна шум у саду, визирнула з вікна і розсміялась. Вона довго спозирала забави своїх служниць. Дівчата нарешті побачили царівну, підійшли під вікно і запросили її зійти вниз розважитись.

– Ідіть до нас, сідайте верхи і покатайтесь на бичкові! – говорили дівчата.

Та царівні соромно було сідати верхи на прудкого бичка.

– Катайтеся самі, а я звідси буду дивитись на вас, – сказала вона.

Але дівчата не відступали.

– Ходіть сюди, сідайте, не бійтесь, на ньому дуже зручно сидіти, покатайтесь трохи! – умовляли вони царівну.

Нарешті царівна погодилась:

– Добре, спробую!

Вона зійшла вниз, сіла верхи на бичка і поїхала. Бичок побіг по алеї легкою однохіддю. Добігши до кінця, він обережно повернувся і побіг назад.

Прокатавшись кілька разів по алеї саду, царівна сказала:

– Виявляється, це досить сумирний бичок, сидіти на ньому дуже зручно, однохідь у нього добра, він зовсім не трясе.

Царівні так сподобалось кататися, що вона так і не злізла з бичка і каталась на ньому до самого вечора. Було вже пізно, сонце закотилось, упали сутінки. Підбіг бичок до воріт, відкрив рота, дихнув з усіх сил, задер хвіст, голосно випустив вітер. Дівчата-служниці не встигли озирнутися, як бичок і царівна зникли з очей в густому тумані. Поки вони охали та ахали, бичок стрімко біг, відносячи на собі царську доньку. Діставшись вершини гори, він спустився вниз знайомою стежиною, підбіг до хлопця і сказав:

– Уставай, друже мій, подивись, яку дівчину я тобі привіз!

Хлопець підвівся і допоміг царівні злізти з бичка. Потім постелив свій халат і запросив її сісти. Дівчина так утомилась за день, що, посидівши трохи, задрімала і скоро заснула глибоким сном.

– Слухай, друже мій, – сказав бичок до хлопця, – ти відведи мене за гору і заріж. Коли заріжеш, зарий мої очі в одному місці, а тушу в іншому місці, як можна далі.

Хлопець послухався, відвів бичка за гору і зарізав його. Очі він зарив тут же, на схилі гори, потім узяв на спину його тушу, відніс її подалі в долину і теж зарив. Була вже глибока ніч, коли він, утомлений, повернувся назад. Не роздягаючись, хлопець ліг на голу землю і заснув як убитий. Прокинувшись на світанку, він подивився в той бік, де були зариті очі, і здивувався: там лежали два величезних собаки. Вони охороняли сон юнака і дівчини. Хлопець хотів підійти до них ближче, та тієї миті почувся голос царівни:

– Ах, який прекрасний палац!

Хлопець озирнувся і побачив у долині, на тому самому місці, де він уночі зарив тушу бичка, високий палац, оточений фруктовим садом.

Хлопець і дівчина вирушили до палацу і пройшли через відкриті ворота в сад, а сторожові пси супроводжували їх і залишились біля воріт. Піднявшись нагору по сходах, молоді люди увійшли у внутрішні покої палацу. Довго ходили вони по кімнатах і все дивувались багатому убранству, блиску вишуканої золотої оздоби, гарному розпису стін і стелі. Палац хлопцеві і царівні сподобався, вони поселились у ньому і почали жити разом.