Array Folk art (Folklore) - Казки добрих сусідів. Птаха щастя. Казахські народні казки

Сказав так Боран і приліг. Дев’ять джигітів також прилягли, а десятий взявся готувати обід. Він розвів вогнище – дим пішов на нього. Він здивувався: «Чому дим йде в мій бік?» Підняв джигіт голову, бачить: навпроти нього сидить страшне волохате чудовисько. Джигіт крикнув і розбудив товаришів. Усі вони притислись до Борана. Те ж саме зробило волохате чудовисько. Воно було не одне, позаду нього сиділи такі ж чудовиська. Це були жезтирнакі. Уся їхня сила була в руках. Пальці на них, як кігті орла. Тіло все покрите густою вовною.

Боран попросив своїх джигітів сісти – і чудовисько посадило своїх. Боран не знав, що робити далі, чудовисько повторювало все, що робив він. Батир вирішив схитрувати. Він підійшов до вогнища і додав вогню. Чудовисько повторило. Боран підійшов до мішка з провізією, витяг кусок баранячого сала і насадив його на палку. Ніж сховав у мішок, підійшов до вогнища й почав розтоплювати сало. І коли воно розтопилось, Боран взявся розмазувати його по голому тілу. Потім кинув жезтирнакі палку, обняв вогонь і сказав: «Йди, батире, поміряємося силами».

Чудовисько зробило те ж саме. Як тільки воно підійшло до вогню, сало загорілось і полум’я охопило все волохате тіло чудовиська. Жезтирнакі кинувся до своїх. Полум’я перекинулось на них. Всі страховиська побігли в очерет – очерет загорівся.

Жезтирнакі стали гасити вогонь водою. Дим накривав їх. Одне з чудовиськ, втікаючи, крикнуло: «Почекай, Боране, ми ще зустрінемось!»

Боран скористався метушнею, скочив на коня і разом зі своїми джигітами швидко поскакав від того місця, а вогонь розгорівся ще сильніше. Їхали вони спокійно цілий день. До вечора вогонь ущух, дим развіявся. Джигіти радісно проговорили:

– Здається, легко ми їх позбулися!

– Зарано радіти, – сказал Боран. – Адже ви чули, що сказав один із них. Значить, вони нас не залишили. Упораються з вогнем і будуть наздоганяти. І чим закінчиться ця зустріч для нас – невідомо.

Ось дим зовсім розвіявся, і вони побачили пилюку. За ними гналися чудовиська.

– Тепер вони нас наздоженуть, – сказав Боран. – Якщо вони прийдуть сюди, ви не заважайте мені з ними боротися, тікайте. Я не ображусь.

Джигіти почали заперечувати Борану і казати, що вони перший раз злякалися, бо були сонні й не розібрались, в чому справа. Їх десять, і вони можуть встояти проти десяти.

Так вони їхали і сперечалися. І раптом помітили наближення чудовиськ. Джигіти забули про свою хоробрість і вирішили послухати порад Борана. Вони поїхали вперед, залишивши батира одного. Боран повернув коня на схід і став чекати. Джигіти під вечір добрались до високого узгір’я і дивилися з вишини. Вони плакали: «Якщо Боран загине, не бачити нам вітчизни!» Потім помітили на дорозі щось чорне. Одні говорили що це Боран, інші – чудовиська. Недарма в народі кажуть, що боягузові все двоїться.

Аж ось один з них вигукнув:

– Так це ж наш Боран!

Під’їхав Боран. Всі були дуже раді його бачити. Батир змінився в обличчі: блідий, очі позападали. Він і його кінь були в крові. Коли джигіти обступили Борана, він сказав:

– Ворогів ми спекались. Чи є тут вода? Треба переночувати, напоїти коней, відпочити і завтра – в дорогу.

Боран зліз із коня, підклав сідло під голову й заснув богатирським сном. Джигіти від хвилювання не могли заснути, і всю ніч просиділи біля вогнища, готуючи обід Борану.

Уранці вони прибули до ногайців. Свати не могли встояти перед батиром. Вони робили все, що він їм наказував. І спорядивши наречену Каскарау, вони шанобливо провели гостей.

На зворотному шляху джигіти побачили загиблих жезтирнакі, яких перебив Боран. Їх було понад шістдесят…

Жив собі хан. Він багато чув про жіночу зраду, тому боявся одружуватися. Кожні три дні він брав дівчину, а потім убивав її. Дійшла черга і до доньки одного візира. Цей візир прийшов додому і почав плакати. Донька запитала його:

– Чому ти плачеш?

Розповів батько, що на неї чекає смерть. Донька й говорить:

– Не плач! Бог дасть, я або помру, або захищу всіх дівчат від хана.

Візир відвів свою доньку до хана. З самого початку дівчина почала розповідати ханові всілякі цікаві історії. Хан протягом тридцяти днів все слухав і не чіпав дівчини. Народ зрадів: вбивства припинились.

Якось одного разу хан сказав доньці візира:

– Я поїду на полювання і повернусь через рік. А ти за цей час народи мені сина, схожого на мене. Кобила моя повинна принести лоша, схоже на мого чорного жеребця.