Array Folk art (Folklore) - Казки добрих сусідів. Птаха щастя. Казахські народні казки

Наступного року Казангап на прохання дружин розшукав Сагіта – він батрачив у одного бая – і зробив його своїм головним візиром. Сагіт виявився на диво розумним джигітом і добре допомагав ханові. Скоро він одружився з гарною дівчиною. Обидві сім’ї жили дружно до самої смерті.

За давніх часів жив батир Боран. Був у нього друг Каскарау, з яким він посварився. У Каскарау була наречена з роду Ногай. Якось ногайці відкочували в інше місце й забрали з собою дівчину. Каскарау не поїхав за нею, а зібрав своїх людей і запитав у них: як йому бути? Місце, куди перекочували ногайці, було дуже далеко. Вони перейшли через море. А море було дуже широке. Об’їхати його можна лише за три місяці. Але був і інший шлях. Можна за п’ятнадцять днів перейти з одного берега на інший. Проте короткий шлях небезпечний. Він заріс очеретом. А в ньому водились страшні звірі: ведмеді, тигри, вовки і різні чудовиська.

Думав Каскарау поїхати слідом за нареченою, однак люди сказали йому:

– Про що ти говориш, Каскарау? Наші предки казали: «Хоч тисячу разів каркне ворон, не прийде рік, а гусак крикне один раз – і рік з’явиться». Що з того, що ми зібрались? Зарадити тобі ми нічим не можемо. Навіщо ти посварився з Бораном? Хто тебе захистить, якщо нападуть вороги? Сам ти не зможеш вистояти проти них. Припини ворогувати з батиром. Така наша порада! Ми змусимо тебе схилитися перед ним!

І вони принесли в дар Борану дорогой килим і чорного верблюда – нара. Привели до Борана Каскарау.

– Ми привели до тебе твого друга, – сказали люди, звертаючись до Борана. – Ми змусили його схилитися перед тобою, сказавши йому: «Не рахуй роки, а поважай людей». В народі кажуть: «Честь роду – честь батира». Хіба не бачиш, що заплямована честь нашого роду. Ногаї забрали силою нашу наречену. От ми й прийшли про це сказати тобі.

– Я здогадався, що ви зібрались тут недарма, – сказав Боран. – Але я в скрутному становищі. Не ногайців я боюсь! Не личить батирові про це говорити. Шлях туди далекий і складний. Не можна їхати в об’їзд. Треба йти від одного берега до другого. Але ми знаємо, що дорога йде через очерети. А там багато диких звірів.

Люди боялися, але вони сказали:

– Боране! Якщо тобі не страшна відстань, то ми поїдемо з тобою. Ми будемо супроводжувати тебе.

– Ні! – сказав Боран. – Я не хочу, щоб говорили: «Боран злякався тяжкого переходу і поїхав в об’їзд моря». Краще померти, ніж чути це. Я поїду важчою дорогою, і багато людей мені не потрібно. Дайте мені десять джигітів, які вміють готувати обіди, та ще двадцять кращих коней з табуна. А в мене є свій кінь, своя зброя. Щоб не відкладати, ми вирушимо післязавтра. Ви повинні в день нашого від’їзду зібрати всіх людей і влаштувати той.

Як сказав Боран, так і зробили.

Боран вирушив у дорогу. Джигіти почергово готували йому гарячу їжу. Так вони й пересувались. Та ось в’їхали в густий очерет. Тут було не до сну. Звірі то з’являлись, то зникали. Раптом з хащі вийшов страшний ведмідь і заревів. Джигіти Борана, які не бачили подібного звіра, попадали з коней. Проте Боран не злякався і голосно закричав. Ведмідь зник. Боран підняв своїх джигітів і сказав:

– Що з вами? Звір страшний? А якщо він знову вискочить і зареве, знову будете падати з коней? Чи не так?

Тут знову вискочив ведмідь і заревів ще голосніше. Боран різко направився до нього і голосно закричав. Ведмідь знову зник в хащах. Але цього разу джигіти не падали з коней. Вони міцно тримались за гриви.

– Бачите, який він страшний, – сказав Боран. – Декілька днів ми їхали спокійно, а це – на тобі! Мабуть, він кинеться втретє. Тоді я піду на нього. Сама смерть привела його до мене. Прошу вас, не бійтесь його ревіння. Якщо попадаєте з коней, він вас задере. І не заважайте мені.

Боран ще не договорив, як з хащі вийшов ведмідь і заревів. Проте Боран не розгубився. Але цього разу ведмідь не злякався батира й кинувся на нього. Боран зіскочив з коня і пішов на ведмедя. Вони зчепилися. Й коли ведмідь вже хотів покласти свої лапи на плечі Борана, батир схопив ведмедя однією рукою за горло, а другою вдарив його по голові. Удар був таким сильним, що голова відразу розлетілась на шматки.

Так вони позбулися першої небезпеки, яка зустрілась на шляху. Пройшло чотирнадцять днів. На п’ятнадцатий день почали вже виходити на другий берег, як раптом на шляху – хащі. Боран сказав джигітам:

– Я чув, що тут збирається нечиста сила. Нам треба зупинитися, нагодувати коней, не знімаючи з них сідел, і раненько виїхати в дорогу. Доки не настала ніч, перевірте свою зброю і будьте готові до всього.