Зірка Мензатюк - Казки

– Бідолашка, – пожалів її Василько. – І тобі треба дощу. Може, ще раз його покликати?

Прийшов та й знову гукає:

– Дощику! Вже й ластівці без тебе скрутно. В’януть бабусині помідори й капуста, в’яне квітник у Миросі, мої нові чоботи стоять без діла, все на тебе чекає!

– Добре, – погодився дощ. – Піду… коли-небудь.

– Не колись, а вже іди! – просить Василько.

Але дощ заплющив очі і спить собі далі.

Вертається хлопець, а на вулиці Мирося з подружками.

– Чого ти, Васильку, похнюпився? – питають малого.

– Не можу дощ покликати.

– Ой, чи ти ж умієш?

– Чому не вмію? Іди, кажу, бо всі тебе чекають…

– Хіба так його кличуть? – засміялася Мирося. – Треба он як:

Миросині подружки побралися за руки та й собі заспівали:

Дощ почув, з-за хмари виглянув.

– Гарно ви співаєте! І танцюєте… Я теж так хочу!

Та як припустить! На городи, на левади, на прив’ялі квітки, на бабусині грядки… Чорнобривці ожили й головки попідводили, ластівка з радості злинула ген понад хмару. А чобітки гумові в хаті лишились. І хай собі. Калюжі теплі – по них можна й босоніж!

Були собі царівни-барви. Одягли вони шовкові сукні, кожна інакшу: червону, оранжеву, жовту, зелену, блакитну, синю, фіолетову – та й подалися мандрувати.

Примандрували до квітника.

Там красувалися червона троянда, оранжева красоля, жовтий соняшник, зелена м’ята, блакитні дзвіночки, сині волошки й фіолетові пахучі матіоли, які розцвітають увечері.

– Гарно в квітнику! – сказали царівни-барви. – Тут ми й спочинемо.

А день гарячий, спекотний. Захотілося їм пити.

– Хмарко-білявко! – покликали царівни. – Освіжи нас, полий нас!

– А що ви за те дасте мені? – спиталася хмарка.

– Барвистий віночок!

То вона й сипнула рясним дощиком.

Взяли царівни по квачику, вмочили в сонячний промінь та й намалювали віночок для хмарки кожна своєю барвою: червоною, оранжевою, жовтою, зеленою, блакитною, синьою й фіолетовою.

Марійка глянула і зраділа:

– Ой, веселка семибарвна!

Весело Марійці, весело квітам, весело хмарці-білявці. На те й веселка, щоб усім було весело!

Марійка сиділа й малювала. Спочатку взяла блакитний олівець:

– Хай небо буде погідне, ясне! – сказала вона й намалювала небо.

– У небі хай сяє сонечко, – сказала вона і взяла жовтий олівець.

Намалювала сонце, і небо повеселішало.

А внизу поле, чорне та сумне.

– Розвеселімо його! – мовили жовта і блакитна барви.

Взялися за руки і злинули додолу: одна блакитним дощиком, друга ясним проміннячком.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.