Г’ю Лофтінґ - Подорожі Лікаря Дуліттлa. На острові

Нарешті після тривалого тягання й волочіння ми підняли якір й відв’язали безліч швартувальних канатів. І тоді «Кроншнеп» почав потихеньку рухатися вниз по річці разом із відпливом, а люди на набережному мурі гукали нам і махали хусточками.

Ми буцнули одне чи два інших судна, поки вибралися на головну течію, а на одному крутому повороті річного русла застрягли на кілька хвилин на грязевій мілині. І хоча люди на березі, схоже, були дуже стривожені через ці пригоди, Лікар не виказував ні найменшого занепокоєння.

– Такі дрібні неприємності трапляються і під час найретельніше організованих подорожей, – заявив він, перехилившись через борт і виловлюючи свої черевики, які загрузли в грязюці, коли ми зіштовхували корабель з мілини. – Керувати вітрильником набагато простіше, коли ти вже вийшов у відкрите море. Там немає так багато дурацьких штук, об які можна буцнутися.

Вихід у відкрите море, коли ми нарешті проминули невеличкий маяк в усті річки й виявилося, що з суходолом нас ніщо більше не пов’язує, став для мене справді великим і прекрасним відчуттям. Усе було таким новим й інакшим: тільки небо над тобою та море внизу. Цей корабель, який мав стати нашим будинком і нашою вулицею, нашою домівкою і нашим садом на так багато майбутніх днів, здавався таким маленьким серед цих безкраїх вод, та водночас таким затишним, надійним і безпечним.

Я роззирнувся навколо і зробив глибокий вдих. Лікар був за штурвалом і вів корабель, який тепер приємно поринав і підстрибував на хвилях. (Я спочатку очікував, що в мене почнеться морська хвороба, і страшенно зрадів, коли виявилося, що її немає). Бампо отримав доручення спуститися вниз по трапу й приготувати всім нам обід. Чі-Чі змотував канати на кормі і складав їх в акуратні купки. Моєю роботою було закріпити всі предмети на палубі, так щоб нічого не перекочувалося по ній, якщо погода зіпсується, коли ми відійдемо подалі від землі. Джип стояв попереду на носу судна, нашорошивши вуха і піднявши вгору носа, – непорушний, наче скульптура, він своїми зіркими досвідченими очима пильно стежив, щоб не напоротися на якісь уламки, що трапляються в морі, піщані мілини та інші небезпеки. Кожен із нас мав свою окрему ділянку, яка була частиною належного керування кораблем. Навіть стара Полінезія міряла температуру прив’язаним на кінець мотузки Лікаревим термометром для ванни, для того щоб упевнитися, що поблизу немає айсбергів.

Слухаючи, як вона тихо бурмоче прокльони собі під носа, бо не може в присмерку розібрати ці капосні цифри, я збагнув, що мандрівка розпочалася по-справжньому і що зовсім скоро настане ніч – моя перша ніч у морі!

Коли вже майже настав час вечеряти, на сходах, що вели зсередини корабля, з’явився Бампо й підійшов до Лікаря, який стояв за штурвалом.

– Незаконний пасажир у трюмі, сер! – доповів він надзвичайно діловим голосом бувалого мореплавця. – Я щойно виявив його за мішками з борошном.

– Чорт забирай! – вилаявся Лікар. – Яка морока! Стаббінсе, спустися вниз із Бампо й приведіть чоловіка сюди. Я не можу зараз залишити кермо.

Отож Бампо і я спустилися в трюм і там за мішками з борошном знайшли чоловіка, обсипаного мукою з голови до ніг. Після того, як з нього змели більшість борошна мітлою, з’ясувалося, що це Меттью Маґґ. Ми витягли його вгору по сходах і поставили перед Лікарем.

– Ти що, Меттью! – здивувався Джон Дуліттл. – Заради Бога, що ти тут узагалі робиш?

– Спокуса виявилася занадто великою для мене, Лікарю, – відповів Котяче М’ясо. – Ви ж знаєте, я часто просив вас узяти мене з собою в подорожі, а ви ні разу не взяли. Ну, а цього разу, знаючи, що вам потрібен ще один чоловік, я подумав, що якщо заховаюся, аж поки корабель не запливе добряче у відкрите море, ви побачите, що я якраз те, що вам потрібно, і залишите мене. Однак я мусив лежати отак скрючившись цілі години за тими мішками, і мій ревматизм розгулявся не на жарт. Я мусив поміняти позу, і, звичайно ж, щойно я витягнув ноги, як нагодився оцей ваш африканський кок і побачив, як вони стирчать. Боже, яка жахлива хитавиця на цьому судні! Як довго вже триває цей шторм? Здається мені, це вологе морське повітря не дуже-то гарне для мого ревматизму.

– Ні, Меттью, воно справді негарне. Не треба було тобі сюди забиратися. Ти взагалі аж ніяк не пристосований до цього способу життя. Я певен, що тривала подорож тобі б анітрохи не сподобалася. Ми зробимо зупинку в Пензансі і висадимо тебе на берег.