Г’ю Лофтінґ - Подорожі Лікаря Дуліттлa. Підготовка

© Ю. В. Лисенко, переклад українською, 2020

© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2020

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2010

Усе, що я досі написав про Лікаря Дуліттла, мені розповіли набагато пізніше після того, як це сталося, ті, хто мав щастя його знати. Насправді багато з цих подій відбулися ще до мого народження. Але тепер я маю намір викласти на папері ту частину життя цього великого чоловіка, яку я бачив на власні очі і в якій і сам брав участь.

Багато років тому Лікар дав мені дозвіл зробити це. Але ми обидва тоді були настільки зайняті, подорожуючи навколо світу, переживаючи пригоди й заповнюючи щоденники спостереженнями за природою, що, здавалося, я ніколи не знайду часу, аби сісти за стіл і написати про наші звершення.

Тепер, звісно, коли я вже доволі немолода людина, моя пам’ять уже більше не така гарна. Та щоразу, коли виникають у мене сумніви, з’являються вагання чи задума, я завжди звертаюся із запитаннями до Полінезії, нашої папуги.

Ця чудова птиця (їй тепер майже двісті п’ятдесят років) сидить на краю мого столу і зазвичай мугикає сама собі матроські пісні, тимчасом як я пишу книжку. А всі, хто коли-небудь із нею зустрічався, знають, що у Полінезії найкраща пам’ять на всьому світі. І коли йдеться про якусь подію, в якій я не зовсім певен, вона завжди може спрямувати мене в правильному напрямку й розповісти достеменно, як саме все відбувалося, хто там був і решту подробиць.

Насправді я інколи буваю майже готовий визнати, що цю книжку написала Полінезія, а не я.

Ну що ж, гаразд, буду починати. І перш за все я повинен вам розповісти трошки про самого себе й про те, як я зустрівся з Лікарем.

Звали мене Томмі Стаббінс, син Джейкоба Стаббінса, шевця в Паддлбі-на-Болоті, і було мені дев’ять із половиною років. У той час Паддлбі було всього лиш невеликим містечком, яке надвоє розділяла річка. Через річку було перекинуто старовинний кам’яний міст, який називався Королівським мостом і вів від базарної площі з одного боку до церковного двору на іншому березі.

Кораблі під вітрилами піднімалися з моря вгору по річці й ставали на якір біля моста. Я любив спускатися туди й дивитися, як матроси вивантажують товари з корабля на набережну. Вони, тягнучи за канати, співали своїх нетутешніх пісень, і я повивчав ці пісні напам’ять. Я зазвичай сидів на набережному мурі, бовтаючи ногами понад водою, і співав разом із матросами, вдаючи для самого себе, що я теж моряк.

Адже я завжди мріяв помандрувати кудись разом із цими відважними мореплавцями, коли їхні кораблі поверталися кормою до паддлбійської церкви і поволі повзли знову вниз по річці, через широкі й самотні болота-марші [1] Ма 5 рші , або приморські луки – низовинні смуги морського узбережжя, затоплювані лише під час найвищих припливів або нагонів морської води. аж до моря. Я мріяв податися з ними в далекі світи шукати свою долю в чужих землях – в Африці, Індії, Китаї й Перу! Коли кораблі заходили за вигин ріки й ховалися за ним, все одно можна було бачити їхні величезні коричневі вітрила, що здіймалися над дахами міста, повільно просуваючись уперед, – так, наче якийсь увічливий гігант проходив поміж будинками без жодного шуму. Я запитував себе, які ж то дива побачать вони перед тим, як знову повернуться до нас і стануть на якір біля Королівського мосту! Отак, мріючи про країни, яких ніколи не бачив, я й сидів собі, дивлячись на кораблі, аж доки вони не щезали з виду.

У той час було в мене в Паддлбі троє великих друзів. Один звався Джо, ловець молюсків, який мешкав у маленькій хатинці під мостом біля самої води. Цей старий чоловік неперевершено майстрував усякі штучки. Я ніколи не бачив людини, яка б мала такі талановиті руки. Він частенько ремонтував для мене мої іграшкові кораблики, які я під вітрилами запускав по річці; він будував вітряки з дерев’яних ящиків і бочкових клепок; а ще він умів виготовляти найфантастичніших повітряних зміїв зі старих парасольок.

Джо інколи брав мене з собою у свій рибальський човен, і коли починався відплив, ми веслували вниз по річці аж до самого моря, щоб назбирати устриць та мідій і наловити омарів на продаж. І там на холодних і самотніх болотах ми могли бачити, як летять дикі гуси, і кроншнепи, і червонодзьобі кулики, і багато інших видів водяних птахів, що живуть у заростях солонцю й високої трави на великих солоних маршах. А коли увечері знову починався приплив і наш човен поволі повз угору по річці, ми дивилися, як блимають у сутінках ліхтарі на Королівському мосту, нагадуючи нам, що вже час пити чай і грітися біля багаття в каміні.